На Заході могло здатися дивним те, що Саддам провокував вторгнення, замість того, щоб визнати, що у нього не було зброї масового знищення. Але Захід його не цікавив, з його сприйняттям реальності було зрозуміло, що Хусейн підтримував чутки про таємні склади зброї. Він вважав такий блеф необхідним для підтримування поваги в регіоні. Водночас його міністри не руйнували його ж ілюзій. Багатьом відома сумнозвісна історія про Ріяда Ібрагіма, міністра охорони здоров’я, який під час ірано-іракського конфлікту зробив помилку, повіривши Саддаму, коли той попросив своїх міністрів чесно висловити йому свою думку. Ібрагім висловився, що президенту варто тимчасово піти у відставку, а тоді повернутися після укладення мирної угоди. Саддам наказав негайно його спровадити, а наступного дня понівечені рештки тіла чоловіка доставили його дружині додому під двері.
У 1941 році Сталін відмовлявся вірити, що нацисти можуть здійснити вторгнення в Росію, незважаючи на нарощування військ уздовж кордону. А нацистські офіцери тоді ж хотіли вірити у ту версію реальності, яка їх найбільше влаштовувала. Саддам не лише керувався своєю звичною логікою, а й усував тих, хто міг висловити будь-яку незгоду. Коли він нарешті визнав свою помилку і заявив, що не має зброї масового знищення, то було вже пізно: брехня діяла настільки ефективно, що навіть декілька його ж людей найвищих рангів досі вірили, ніби зброя справді існує. Поєднання тактики обману та самообману Саддама створило систему, яка сама ж себе підсилювала.
По той бік океану лідери були не такими далекоглядними, якими могли би бути. У своїй книзі «Безумство дурнів» (The Folly of Fools) біолог Роберт Тріверс описав обман і самообман, до якого вдаються і тварини, і люди. Одним із його прикладів є події в США після 11 вересня 2001 року. Влада прийняла рішення одразу ж напасти на Ірак, ґрунтуючись на двох твердженнях, які згодом виявилися фундаментальними помилками: що Усама бен Ладен пов’язаний з Іраком і що країна володіє арсеналом зброї масового знищення. Аби з’ясувати істинність звинувачень та оцінити наслідки можливої війни, було створено низку слідчих груп. Висновки в основному свідчили проти атаки на Ірак. Але підготовка до війни була вже розпочата, і ті, хто приймав рішення, вирішили проігнорувати всі попередження.
Тріверс зазначає, що це характерно і для рішень на індивідуальному рівні: з моменту, як тільки ми робимо вибір, надалі хочемо чути лише підтвердження на його користь, а не контраргументи. На наступному етапі це приводить до пошуку підтвердження власної правоти, що базується на помилкових припущеннях. Що також, здається, є постійною темою у війні. Особливо якщо війна ведеться на чужій землі. Перед Першою світовою всі сторони були впевнені, що вони переможуть, і швидко. Так само помилялися британці в Туреччині в 1915 році та американці у В’єтнамі. Попри всі такі приклади з історії, які вказують на те, що ті, хто воює на власній території, є більш мотивованими супроти тих, хто перебуває на чужій. Британські офіцери та політики були впевнені, що один британець битиметься за десятьох турків у бухті Сувла, однак подальша статистика свідчить про протилежне. Війна у В’єтнамі була заздалегідь підготовлена, все спланували ретельно, за одним принциповим винятком: американці суттєво недооцінили витривалість та силу бойового духу в’єтнамців.
З погляду біології, за Тріверсом, одна з основних відмінностей між сучасними та конфліктами попередніх століть полягає в тому, що ми розучилися робити висновки: ті, хто розпалюють війни, не лише не ризикують своїм життям і здоров’ям, а й бояться втратити репутацію. Що гірше, схильності до самообману та безглуздих рішень не відсіюються природним шляхом. Інша відмінність полягає в тому, що тепер самообман перемістився у колективну культурну площину: в організованих суспільствах лідери повинні виправдовувати самообман не лише перед собою ж, але і перед своїм народом, що вимагає значних ресурсних затрат, зокрема й інформаційної роботи, застосування PR-технологій. За шимпанзе такої поведінки досі не спостерігалося: схоже, їм цілком достатньо вбити когось таким чином, аби самим не загинути.