Якщо поглянути на обкладинку видання уже з новими знаннями, то одразу ж помітимо: дерев’яні віконниці, вікна та карнизи – все намальовано просто на стіні, а балкон – не більше, як пласкі перила, прибиті до фасаду. Коли ми знаємо, на що дивитися, важко зрозуміти, як ми могли дозволити себе обманути першого разу. Ось як функціонує наш мозок: коли ми вперше щось бачимо, надсилається багато асоціацій та сигналів і мозок дістає спогади, схожі на те, що ми бачимо. І як тільки він відчуває, що це нагадує щось знайоме, з метою ефективності заповнює всі прогалини і порожнечі, створюючи надійну модель. Насправді таку ж модель світу ми сприймаємо більшість часу – ми бачимо те, що очікуємо побачити. Поки ніщо не суперечить очікуванням, така модель працює добре. І звертаємо на неї увагу ми лиш тоді, коли реальність відхиляється від чогось звичного. Ми роками можемо добиратися на роботу за кермом авто, немов уві сні, аж поки одного дня не з’явиться пасажир, що зауважить особливість будівель і ландшафтів за вікном, яких ми раніше ніколи не помічали. Тоді ми прокидаємося і бачимо довколишній світ, точно так само, як перші натяки на обман спонукають нас помітити очевидну підробку шале.
Прохолодної неділі січня 2013 року відбувалася повторна інавгурація Барака Обами, і коментатори обговорювали, які ж сигнали він подасть у своїй промові. Чи говоритиме він про фінансову кризу? Чи висловить суперечливу підтримку гомосексуалам? І, так само важливо, що він скаже про присутність США в Іраку та Афганістані? Як швидко він хотів би залучити війська та що робитиме для забезпечення стабільності? Чи, може, він прийшов, аби поговорити про ядерні погрози з боку Ірану та Північної Кореї, чи будуть якісь конкретні попередження?
На більш тривіальному рівні медіа говорили також і про офіційну церемонію: можливо, президент обмовиться під час присяги, як останнього разу, чи, може, сцена загориться, як то було при Кеннеді? Ніхто не передбачав того скандалу, який насправді заповнив перші шпальти інтернет-видань після промови. Так само як і ніхто не помітив інциденту одразу. Допоки за кілька днів після церемонії журналістам вдалося роздобути інсайдерську інформацію від одного джерела з військового оркестру, який грав під час заходу.
Виконавиця Бейонсе, яка співала під час інавгурації, схоже, лише ворушила губами у мікрофон, а глядачі по всьому світі чули попередній запис. Дебати про політичний курс США вмить потонули серед шуму від скандалу з виконанням гімну під фонограму: чи справді Бейонсе – і влада – обдурили всіх? Чи «глибока горлянка»[1] у цьому скандалі, сержантка військового оркестру, що видала таємницю, мала якісь особисті мотиви – можливо, їй просто набридло стояти непоміченою на сцені, поки всю славу крала солістка?
Королева знаменитостей номер один у США, Опра Вінфрі, виступила на захист Бейонсе: «Я зрозуміла б, якби вона використовувала голос Мері Джей Блайдж чи Алішії Кіс, але то був її голос! До чого весь цей галас?» Англійський звукорежисер отримав свої п’ять хвилин слави, коли на основі аналізу, який «Vanity fair» назвали «Запрудерівським»[2], вирішив довести, що Бейонсе співала наживо.
Оркестр морської піхоти США вніс свою лепту свідченнями, і вся ця плутанина тривала, аж поки головна винуватиця скандалу не вийшла на публіку, зізнавшись, що співала під фонограму через погодні умови та брак часу на репетиції. Вона запевнила, що перед фінальною грою Національної футбольної ліги «Super Bowl» співатиме наживо, і на додачу виконала гімн США акапельно перед журналістами, аби відстояти свою честь.
Пошук у Google за запитом «beyoncé+inauguration+lipsync» станом на 31 січня 2013 року видавав 37 600 000 результатів, тож щось таки стояло на кону, хоча й не всі розуміли, що саме. Як комік Стівен Колберт сказав своїм телеглядачам у розпал цієї справи: «Якщо Бейонсе й співала під фонограму, ви тямите, що це означає? Якщо так, напишіть, бо я дуже хотів би знати, чому почуваюся зараз таким злим».
1
«Deep Throat» – псевдонім Марка Фелта, спецагента, секретного інформатора, помічника директора ФБР. Саме він надав ключові подробиці участі Адміністрації президента США Річарда Ніксона у справі, яка ввійшла в історію як Вотергейтський скандал. – Тут і далі прим. перекл.