Ернесте, я не хочу вам брехати. Я насолоджувався кожною миттю нашого відпочинку, а більшість часу ми з нею провели в ліжку. Я страшенно боявся, що мої труби «заіржавіли», я ж бо не користувався ними вже багато років. Та Белль була вправним «сантехніком» — трохи торохтіння, трохи бряжчання, і все знову запрацювало.
Я три роки звинувачував Белль у тому, що вона живе ілюзіями, і намагався нав’язати їй свою реальність. Але в ті вихідні я потрапив у її світ і зрозумів, що життя в чарівному королівстві не таке вже й погане. Вона була моїм фонтаном молодості. З кожною годиною я почувався молодшим і сильнішим. Я почав краще ходити, втягнув живіт, виструнчився. Зізнаюся: мені навіть хотілося гарчати! І Белль це помітила. «Ось чого ти потребував, Сеймуре, — сказала вона. — Саме цього і я завжди хотіла від тебе — щоб ти обіймав мене, а я тримала в обіймах тебе і дарувала тобі свою любов. Ти розумієш, що я ділюся своєю любов’ю з іншим уперше в житті? Невже це настільки жахливо?»
Вона багато плакала. Паралельно з усіма каналами в мене відкрилися й слізні — і я теж дозволив собі цю слабкість. Вона стільки всього мені дала! Протягом усього професійного життя я тільки віддавав, а тепер уперше отримав віддачу — справді отримав. Я відчував, що вона віддячила мені від імені всіх пацієнтів, із якими я будь-коли працював.
А тоді настав час повернутися до реальності. Вихідні промайнули. Ми з Белль знову почали зустрічатися двічі на тиждень. Я не очікував, що мені доведеться виконувати нашу домовленість, тож не мав жодного уявлення про те, який вигляд матиме наша терапія після спільного вікенду. Я намагався працювати у звичному режимі, однак через кілька сеансів усвідомив, що маю проблему, і то велику. Коханцям надто складно повернутися до формальних стосунків — це майже неможливо. Незважаючи на всі мої зусилля, замість серйозної терапевтичної роботи між нами з’явилася «любовна грайливість». Подеколи Белль наполягала на тому, щоб сісти мені на коліна. Вона повсякчас обіймала мене, гладила і обмацувала. Я всіляко цього уникав, намагався дотримуватися серйозних принципів професійної етики, але погляньмо правді у вічі: то вже була не терапія.
Я вирішив покласти цьому край і урочисто запропонував два варіанти: або ми намагаємося повернутися до серйозної роботи, що означає відсутність фізичного контакту і відновлення більш традиційних стосунків, або ж припиняємо прикидатися, що займаємося терапією, і намагаємося вибудувати виключно соціальні стосунки. «Соціальні» не означало сексуальні — я ж бо не хотів усе ускладнювати. Я вже розповідав, що допомагав складати інструкції, що засуджували сексуальні стосунки між психотерапевтами та пацієнтами. Також я пояснив: оскільки ми більше не займаємося психотерапією, я не братиму з неї грошей.
Для Белль обидва запропоновані варіанти були неприйнятними. Повернення до формальних терапевтичних стосунків скидалося на фарс. Хіба ж терапія не місце, де не грають в ігри? Варіант із відсутністю оплати теж був неможливим. Чоловік Белль організував собі домашній офіс і більшість часу проводив удома. Як вона має пояснити, де проводить дві години на тиждень, якщо не виписуватиме чеки за послуги психотерапевта?
Белль картала мене за надто вузьке сприйняття терапії як такої. «Наші зустрічі — інтимні, грайливі, чуттєві — і любов, те, як ми кохаємося тут, на твоїй кушетці, — це і є терапія. І до того ж ефективна. Сеймуре, як ти можеш цього не бачити? — запитувала вона. — Хіба ж ефективна терапія — це погано? Невже ти забув свої висловлювання про “одне важливе запитання в психотерапії”? Це працює? То скажи: невже моя терапія не працює? Я почуваюся дедалі краще, чи не так? У моєму житті немає наркотиків. Жодних симптомів. Я завершую навчання в аспірантурі. У мене почалося нове життя. Сеймуре, ти мене змінив, і все, що треба робити, аби закріпити цей результат, — це проводити зі мною дві години на тиждень за умов безпосередньої близькості».
Белль, поза сумнівом, була розумницею. І з кожним днем ставала розумнішою. Я не міг висловити жодного контраргументу, який би доводив, що наша «угода» не була ефективною.
Утім, я розумів, що так не годиться. Я надто насолоджувався цією ситуацією. Поступово, напрочуд поступово, я почав усвідомлювати, що опинився в неабиякій халепі. Якби хтось побачив нас разом, то одразу зробив би висновок, що я використовую перенесення і власне пацієнтку задля свого задоволення. Чи що я перетворився на дорогого стариганя-жиголо!