Выбрать главу

— Дякую, друзі. Тепер я знаю, що робити. Побачимо, як житиме Джастін, коли його терапевт втратить роботу. Наше засідання добігло кінця, леді.

Норма та Гізер навіть не поворухнулися.

— Повірте, іноді краще не знати подробиць, — мовила Керол, опускаючи камінний екран. — Коли не знаєш, то й брехати на суді не доведеться.

  Розділ 3

Ернест увійшов до книжкової крамниці «Printers Inc.» у Пало-­Альто, кинувши оком на плакат, що висів на дверях:

Лікар ЕРНЕСТ ЛЕШ

Асоційований професор психіатрії, Каліфорнійський університет, Сан-Франциско,

презентує свою нову книгу:

«ВТРАТА: ФАКТИ, ФАНТАЗІЇ, ФІКЦІЇ»

Захід відбудеться 19 лютого з 20:00 до 21:00 та супроводжуватиметься автограф-сесією

Ернест поглянув на перелік спікерів, які виступали минулого тижня. Дивовижно! Він потрапив у гарну компанію: Еліс Волкер, Емі Тен, Джеймс Гіллман, Девід Лодж. Девід Лодж — з Англії? Як їм вдалося його запопасти?

Зайшовши до крамниці, Ернест міркував: чи знають відвідувачі, які тиняються приміщенням, що саме він виступатиме тут увечері? Він познайомився із Сьюзен, власницею крамниці, і пристав на її пропозицію випити кави в тутешньому кафе. Ідучи до читального залу, Ернест сканував поглядом назви книжок, шукаючи серед них улюблених авторів — у більшості таких крамниць спікерам пропонували обрати будь-яку книгу на знак подяки за виступ. Ага, новинка від Пола Остера!

За кілька хвилин його книжкова меланхолія розвіялася. Книжки були всюди, вони нахабно намагалися привернути до себе увагу на спеціальних виставкових столах, безсоромно демонстрували свої переливчасті зелені й пурпурові обкладинки, лежали купами на підлозі, терпляче очікуючи, коли їх поставлять на полиці, з грюкотом падали на підлогу зі столів. Біля віддаленої стіни височіли цілі пагорби книжок, що похмуро очікували на повернення до своїх творців. Обіч них стояли запечатані коробки з яскравими новими томиками, які нетерпляче чекали свого зіркового часу.

Його серце стиснув щем, коли він побачив своє дитя. Які шанси воно мало в цьому океані книжок, які можливості приготували для цієї маленької душі, що відчайдушно борсалася серед хвиль?

Він повернув до читального залу, де вже поставили п’ятнадцять рядів розкидних металевих стільців. Ось і його книжка «Втрата: факти, фантазії, фікції» — уся увага буде прикута саме до неї; кілька стосів примірників, десь із шістдесят, які буде придбано, а потім він їх підпише. Гаразд. Добре. Та як щодо майбутнього? Що буде з нею через два-три місяці? Можливо, кілька примірників знайдуть своє непомітне місце в секції з літерою «Л» у відділі психологічної мотиваційної літератури. А через півроку? Вона зникне. «Доступно тільки за спецзамовленням, доставка від трьох до чотирьох тижнів».

Ернест розумів, що жодна книжкова крамниця не має досить місця, аби виставляти всі книжки, хай навіть геніальні. Принаймні він усвідомлював цей факт, коли йшлося про твори інших письменників. Але в нього просто не вкладалося в голові, що і його книга теж має померти. Він працював над нею три роки, добирав найвишуканіші словосполучення й речення, м’яко брав читача за руку і вів його за собою через найтемніші закутки людського життя. Вона знадобиться багатьом людям і наступного року, і через десять років, адже в суспільстві з’явиться ще більше вдів і вдівців. Істини, презентовані в його праці, завжди будуть глибокими й актуальними.

— Не плутай цінність і незмінність — це шлях до нігілізму, — пробурмотів Ернест, намагаючись відкинути меланхолійні думки. Він пригадав свій улюблений постулат: «Усе минає». «Це і є природа досвіду, — нагадав він собі. — Ніщо не вічне. Незмінність є ілюзією, і одного дня вся Сонячна система лежатиме в руїнах». О так, йому стало значно легше! Ернестові ще більше полегшало, коли він згадав про Сізіфа: книга зникає? Гаразд, тоді напиши нову! А тоді ще одну і ще.