— Багато хто зауважує, що читати студентам-медикам лекції на тему втрати значно легше, ніж на тему інших психіатричних синдромів. Студенти добре це розуміють. З усіх проблем у галузі психіатрії ця найбільше нагадує інші поширені хвороби, скажімо, інфекційні, або ж травми. Жодний інший стан не характеризується настільки чітким початком, причиною, яку легко визначити, логічним перебігом, ефективним і обмеженим у часі лікуванням і, знову-таки, чітко окресленим завершенням.
«Ні, — і далі сперечався з собою Ернест, — минуло десять років, тож усі домовленості можна вважати скасованими. Що з того, що колись вона ставилася до мене, як до батька? Тоді було так, а зараз — інак. Вона бачить у мені розумного, чуйного чоловіка. Варто лишень поглянути на неї: ковтає кожнісіньке моє слово! Її до мене тягне. Зазирни правді у вічі. Я вмію співпереживати. Я глибока особистість. Як часто самотній жінці її віку — будь-якого віку — щастить зустріти такого чоловіка?»
— Але, пані та панове, той факт, що студенти-медики, лікарі чи психотерапевти прагнуть простого, чіткого діагнозу й такого самого лікування втрати, не перетворює її на дрібницю. І спроба зрозуміти цю проблему, використовуючи медичну модель лікування, означає втрату всього людського, що нам притаманне. Втрата не подібна до бактеріальної інфекції, це не фізична травма; психічний біль не є аналогом соматичного розладу; розум — це не тіло. Кількість страждань, що ми їх відчуваємо, їхня природа визначаються не природою травми (чи не тільки нею), але тим, що вона означає. Саме її значення відрізняє душу від тіла.
Ернест осідлав свого коня. Він поглянув на обличчя глядачів, аби переконатися, що вони уважно його слухають.
«Пригадуєш, — мовив він подумки, — як вона боялася розлучення через свій попередній досвід із чоловіками, які використовували її як сексуальний об’єкт, а тоді їхні стежки розходилися? Пам’ятаєш, яку порожнечу вона відчувала? І якби сьогодні ввечері я пішов до неї додому, я зробив би те саме — перетворився б на одного з тих чоловіків, які нею користувалися!»
— Я хочу навести приклад важливості «значення» зі свого дослідження. Отже, до вашої уваги загадка: є дві вдови, які нещодавно зазнали втрати, і кожна з них прожила в шлюбі сорок років. Одна з них дуже страждала, але поступово повернулася до звичного життя, почала насолоджуватися періодами спокою і подеколи навіть отримувати неабияке задоволення. Іншій було значно важче: через рік після смерті чоловіка вона поринула у глибоку депресію, замислювалася про самогубство і потребувала тривалого нагляду лікаря. Чому ж ці дві ситуації мали настільки різні наслідки? Це справжня загадка. А тепер я дам вам підказку. Хоча ці жінки мали багато спільного, різниця між ними була, і то суттєва: ішлося про природу їхнього шлюбу. В однієї був неспокійний шлюб, сповнений конфліктів, а стосунки іншої були сповнені любові й поваги, вони повсякчас розвивалися. А тепер запитання: хто з них хто?
Поки Ернест чекав на відповідь від присутніх, він знов упіймав погляд Нен і подумав: «А чого це я думаю, що вона відчуватиме порожнечу? Чи матиме відчуття, що її використали? Як щодо вдячності? Можливо, наші стосунки в майбутньому стануть чимось більшим? Може, вона така ж хтива, як і я? Хіба я не маю права на вільний час? Невже я мушу бути психотерапевтом двадцять чотири години на добу? Якби я переймався деталями кожного свого вчинку, кожних стосунків, то ніколи б не займався сексом! Жінки, великі цицьки, секс… ти просто огидний, — подумки мовив він до себе. — Невже в тебе немає важливіших справ? Чому б тобі не подумати про щось більш піднесене?»
— Авжеж, ви маєте рацію! — сказав він уголос жінці з третього ряду, яка відповіла на запитання. — Усе правильно: жінка, чиї стосунки були конфліктними, у результаті мала більше проблем. Чудово. Б’юся об заклад, що ви вже прочитали мою книжку — або ж вам узагалі не потрібно її читати.
Звідусіль до нього линули усмішки, сповнені обожнювання. Ернест жадібно їх проковтнув і вів далі:
— Та чи немає тут суперечності? Можна припустити, що вдова, яка протягом сорока років мала стосунки, сповнені вдячності й любові, мала б постраждати значно більше. Зрештою її втрата була суттєвішою, хіба ні? Утім, як ви й припустили, ми часто бачимо зовсім протилежне. І це можна пояснити кількома факторами. Гадаю, що ключовим поняттям тут є «жаль». Уявіть біль жінки, яка глибоко всередині відчуває, що прожила сорок років у шлюбі з «не тим» чоловіком. Її горе пов’язане не з його втратою, чи то пак не тільки з нею, адже вона оплакує і власне життя.