— Ернесте, — мовив Маршал, енергійно труснувши головою, — я скажу це вперше і востаннє, але в цій ситуації про несвідомі мотиви аж ніяк не йдеться! Коли між пацієнтом і терапевтом виникає сексуальний зв’язок, ми маємо забути про будь-які «рушійні сили» й зосередитися виключно на поведінці. Психотерапевти, які займаються сексом зі своїми пацієнтами, однозначно безвідповідальні й деструктивні. Для них не існує виправдань, вони не мають права працювати в галузі психотерапії! Можливо, деякі пацієнти мають внутрішні сексуальні конфлікти, можливо, їм хочеться спокушати чоловіків чи жінок, які обіймають важливі посади, може, вони одержимі сексом, але саме через це вони й звертаються до психотерапевтів. А якщо психотерапевт не здатен це зрозуміти і щось із цим зробити, тоді йому варто змінити професію. Я вже казав вам, — вів далі Маршал, — що я є членом державного комітету з медичної етики. Учора ввечері я проглядав випадки зловживання службовим становищем, які ми розбиратимемо на щомісячному засіданні, що відбудеться наступного тижня в Сакраменто. До речі, саме про це я й хотів із вами поговорити. Я хочу, щоб ви попрацювали в цій комісії. Мій трирічний термін роботи спливає наступного місяця, і я гадаю, що ви чудово впоралися б із таким завданням. Пам’ятаю вашу позицію щодо справи Сеймура Троттера, яку розглядали кілька років тому. Ви поводилися мужньо й чесно, тоді як усі інші були настільки залякані старим і огидним мерзотником, що не зважилися б проти нього свідчити. Ви ж зробили велику послугу всій нашій галузі. Але я хотів сказати ось що, — вів далі Маршал, — сексуальні домагання психотерапевтів до пацієнтів набувають масштабів епідемії. Газети майже щодня повідомляють про нові скандали. Один мій товариш надіслав мені електронного листа зі статтею з «Boston Globe», у якій ідеться про шістнадцятьох психотерапевтів, яких звинуватили в сексуальних домаганнях протягом останніх кількох років. І до цього переліку потрапили важливі фігури: скажімо, колишній ректор університету Тафтса та один зі старших викладачів психоаналізу Бостонського інституту. І, звісно, є справа Джулза Массермана — він, як і Троттер, колись був президентом Американської психотерапевтичної асоціації. Ви можете уявити: цей чоловік давав своїм пацієнтам тіопентал натрію і займався з ними сексом, поки вони були у відключці. У це несила повірити!
— Так, ця історія вразила мене найбільше, — мовив Ернест. — Мої співмешканці під час інтернатури частенько підіймали мене на кпини, бо я цілісінький рік парив ноги (нігті вростали, і це було просто жахливо) і читав працю Массермана «Принципи динамічної психіатрії». То був найкращий підручник із тих, що будь-коли потрапляли мені до рук!
— Авжеж, авжеж, — кивнув Маршал, — усі ці скинуті ідоли. І ситуація погіршується! Я не розумію, що коїться. Минулої ночі я перечитував звинувачення проти вісьмох психотерапевтів — ці матеріали мене шокували, вони просто огидні! Ви можете уявити ситуацію, коли психотерапевт на кожному сеансі спав зі своєю пацієнткою і брав за це гроші, і це траплялося двічі на тиждень протягом восьми років! Або ж спробуйте уявити дитячого психотерапевта, якого впіймали на гарячому в готелі із п’ятнадцятирічним пацієнтом… Він обмазався шоколадним сиропом із голови до п’ят, а неповнолітній пацієнт його злизував! Гидота! А ще був випадок, пов’язаний із вуаєризмом. Психотерапевт, який спеціалізувався на множинних особистостях, гіпнотизував своїх пацієнтів і стимулював появу примітивних особистостей, які перед ним мастурбували. На свій захист він зауважував, що ніколи не торкався своїх пацієнтів і що це був правильний метод лікування, бо ж так він дозволяв цим особистостям проявити себе у безпечному середовищі, після чого можна було братися до перевірки реальності та інтеграції.
— І водночас отримував сексуальну розрядку, спостерігаючи за тим, як вони мастурбують, — докинув Ернест, крадькома кинувши оком на свій годинник.
— Ернесте, ви подивилися на годинник. Можете озвучити ваші думки?
— Гм, час спливає. А я хотів би трохи детальніше поговорити про Джастіна.