Бріда згадала, що Маг сказав щось подібне, коли говорив про дорогу магії. «Мабуть, це одне й те саме», — подумала вона.
Вікка почала збирати карти зі столу, і Бріда відчула, що її час закінчується. Але вона хотіла поставити ще одне запитання.
— А чи можна зустріти у своєму житті більш як одну Іншу Частину?
«Так», — подумала Вікка з певною гіркотою. І коли це відбувається, серце розколюється, а результат — біль і страждання. Атож, ми можемо зустріти три або й чотири Інші Частини, бо нас багато, й ми дуже розпорошені. Дівчина ставила дуже конкретні запитання, і їй доводилося уникати їх.
— Сутність Творіння одна, — сказала. — І ця сутність називається Любов. Любов — це сила, яка нас поєднує, щоб зібрати докупи досвід, розпорошений по багатьох життях, у багатьох місцевостях світу.
Ми відповідаємо за всю Землю, бо не знаємо, де перебувають Інші Частини, які були нами десь на початку часів. Якщо їм добре, ми теж щасливі. Якщо їм погано, то й ми страждаємо, хай навіть підсвідомо, хай навіть відчуваємо лише крихітну частинку їхнього болю. Але насамперед ми повинні бодай один раз поєднатися в кожному перевтіленні з Іншою Частиною, яка неодмінно перетне нашу дорогу. Хай навіть це поєднання триватиме одну мить; але в ту мить виникає такий потужний спалах Любові, що він виправдає все наше подальше життя.
Собака загавкав на кухні. Вікка зібрала карти зі столу й знову подивилася на Бріду.
— Буває й так, що наша Інша Частина проминає нас, а ми її не приймаємо або навіть не помічаємо. Тоді нам знадобиться ще одне перевтілення, щоб зустрітися з нею. І за свій егоїзм ми будемо приречені на найтяжчу муку, яку самі ж таки для себе й винайшли: самотність.
Вікка підвелася й провела Бріду до дверей.
— Ти прийшла сюди не для того, щоб довідатися про Іншу Частину, — сказала вона, перед тим як попрощатися. — Ти маєш Дар, і коли я зрозумію, якого зразка цей Дар, то, можливо, я стану навчати тебе Традиції Місяця.
Бріда почула себе особою незвичайною. Та воно й не дивно — ця жінка вселяла їй повагу, таку глибоку, якої вона раніше ні до кого не відчувала.
— Я докладу всіх зусиль. Я хочу вивчити Традицію Місяця.
«Бо Традиція Місяця не вимагає ночівлі в темному лісі», — подумала вона.
— А зараз послухай мене уважно, дівчино, — суворо сказала Вікка. — Починаючи від сьогодні, о тій годині, яку ти обереш, ти повинна залишатися сама-одна й розкладати на столі карти таро. Відкривай карту навмання й не намагайся щось зрозуміти. Просто дивись на карти й через певний час вони навчать тебе всього того, що тобі треба знати в цей момент.
«Це вже схоже на Традицію Сонця; я знову маю навчати сама себе», — подумала Бріда, спускаючись сходами. І тільки тоді, коли вона сіла в автобус, то пригадала, що Вікка щось сказала їй про її Дар. Але про це вона поговорить із нею під час наступної зустрічі.
Протягом тижня Бріда щодня присвячувала по півгодини розкладанню карт на столі у вітальні. Вона взяла собі за звичай лягати о десятій вечора і ставити будильник на першу годину ночі. О першій вона прокидалася, швидко готувала собі каву й сідала роздивлятися карти, намагаючись зрозуміти їхню потаємну мову.
Першої ночі вона була дуже збуджена. Була переконана, що Вікка передала їй якийсь ритуальний секрет і намагалася розкладати карти достоту так, як розкладала їх та — упевнена, що приховані послання зрештою їй відкриються. Та минуло півгодини, але, крім кількох невеличких видінь, які вона приписала своїй уяві, нічого особливого не відбулося.
Наступної ночі Бріда повторила те саме. Вікка сказала, карти розкажуть їй свою історію — а якщо вірити науці, яку вона здобула на курсах, що їх відвідувала, то була історія дуже давня, вона почалася не менш як три тисячі років тому, коли люди були ще дуже близькі до своєї первісної мудрості.
«їхні малюнки здаються такими простими», — думала вона. Жінка, що розкриває пащу левові, віз, запряжений двома таємничими тваринами, чоловік за столом, заваленим усілякими речами. Вона дійшла висновку, що ця колода карт була книгою — книгою, в якій Божественна Мудрість занотувала головні мутації людини в її подорожі через життя. Але її автор, знаючи, що людству набагато легше запам’ятовується порок, аніж доброчесність, зробив так, щоб священна книга передавалася від покоління до покоління у вигляді гри. Колода карт — це винахід богів.
«Неможливо, щоб усе було так просто», — думала Бріда щоразу, коли розкладала карти. Вона знала складні методи, досконало опрацьовані системи, й ці безладно розкладені карти стали скаламучувати їй розум. На шосту ніч вона роздратовано змела їх зі столу. На якусь мить подумала, що зробила так під впливом якогось магічного натхнення, але його результати були нульовими; лише туманні інтуїції, що їх вона не могла визначити і вважала плодами уяви.