— Ось і настав цей день, — провадив він. — Я знаю, який він для тебе важливий. Я хотів би бути поруч тебе.
— Сьогодні свято, — сказала Бріда.
— І що ти хочеш цим сказати?
— Сьогодні свято. Відколи ми з тобою знайомі, ми зустрічаємо кожне свято разом. Тож я тебе запрошую.
Маг пішов подивитися, чи вчорашня злива не пошкодила його бромелії. Вони були в чудовому стані, й він посміявся з себе — зрештою, сили природи також іноді спроможні порозумітися.
Він подумав про Вікку. Вона не помітить світляних цяток, бо лише Інші Частини можуть їх бачити, коли вони поруч; але вона не зможе не помітити енергії пучків світла, що циркулюватимуть між ним і її ученицею. Зрештою, кожна відьма — насамперед жінка.
Традиція Місяця називала такі зблиски «Видінням Кохання», і хоч вони можуть мати місце між людьми, які просто закохані одне в одного, — не будучи Іншими Частинами, — він не мав сумніву, що це видіння доведе Вікку до люті. Жіноча лють невблаганна, як лють мачухи Білосніжки, котра не могла змиритися з тим, що якась жінка може бути гарнішою, ніж вона.
Проте Вікка — Наставниця, й вона відразу помітить абсурдність своїх почуттів. Але на той час її аура уже встигне змінити колір.
Тоді він підійде до неї, поцілує її і скаже, що вона ревнує. Вона скаже йому, що ні. Тоді він запитає, чому вона розлютилася.
Вона відповість, що вона жінка й не завжди спроможна панувати над своїми почуттями. Він поцілує її ще раз за те, що вона сказала правду. І скаже, що часто сумував за нею, відтоді як вони розлучилися, і що досі захоплюється нею більш, аніж якоюсь іншою жінкою у світі, крім Бріди, бо Бріда — його Інша Частина.
Вікка буде дуже рада. Бо вона мудра.
«Я постарів. І уявляю собі дурні розмови». Але справа була не в старості — закохані чоловіки завжди так поводяться, подумав він.
Вікка була задоволена, бо дощ перестав, і до вечора хмари зникнуть. Мабуть, в особливо важливих випадках природа все ж таки узгоджує свої дії з діяннями людськими.
Усе було передбачено, кожному призначено його роль. Нічого не бракувало.
Вона підійшла до вівтаря й звернулася до свого Наставника. Попросила, щоб він невидимо був присутній на подіях, які відбудуться цієї ночі. Три нові відьми мають бути висвячені у Великі Містерії, і на її плечі лягає величезна відповідальність.
Потім пішла на кухню зварити каву. Приготувала собі склянку помаранчевого соку, грінки і з’їла кілька дієтичних бісквітів. Вона ще дуже переймалася своєю зовнішністю — адже досі була дуже гарна й знала про це. Не було потреби занедбувати свою вроду, аби показати, що вона розумна й кмітлива.
Поки вона неуважно розмішувала каву, їй пригадався той день, схожий на цей, коли багато років тому її Наставник пов’язав її долю з Великими Містеріями. Протягом кількох миттєвостей вона намагалася уявити собі, якою вона була тоді, якими були її мрії і чого вона прагнула від життя.
— Я стаю стара. Починаю спогадувати минуле, — сказала вона вголос.
Швидко допила каву й почала готуватися. Їй ще треба було зробити дещо.
Вона знала, що старість їй не загрожує. У її світі Час не існує.
Бріда була здивована, побачивши, як багато автомобілів стоять на узбіччі дороги. Важкі вранішні хмари давно розсіялися й на чистому блакитному небі відбивалися останні промені призахідного сонця. Попри холод, це був усе ж таки перший день весни.
Вона попросила сприяння та захисту в лісових духів, а потім знайшла поглядом Лоренса. Він повторив за нею ті самі слова, трохи збентежений, але радий, що буде тут. Якщо вони мають намір залишатися разом, треба, щоб кожен бодай іноді прилучався до реальності другого. Між ними двома також перекинуто міст від видимого до невидимого. Магія присутня в усіх їхніх діях.
Вони швидко перетнули ліс і вийшли на галявину. Бріду не здивувало те, що вона побачила: чоловіки й жінки різного віку — і, мабуть, найрозмаїтіших професій — стояли групами, розмовляючи, прикидаючись, ніби все, що тут відбувається, найприродніша річ у світі. Проте насправді всі вони були трохи розгублені та збентежені.
— Це все учасники сьогоднішньої церемонії? — запитав Лоренс.
Він такої кількості народу не сподівався.
Бріда відповіла, що ні. Тут були також запрошені, такі, як він. Вона достоту не знає, хто братиме участь у ритуалі, а хто не братиме. Усе з’ясується в останню мить.
Вони знайшли для себе куточок, і Лоренс поставив сумку на землю. У сумці була сукня Бріди й три сулії з вином. Вікка рекомендувала, щоб кожна особа — учасник чи запрошений — принесла одну сулію. Перед тим як вони вийшли з дому, Лоренс запитав, хто другий запрошений. Бріда назвала Мага, якого вона не раз навідувала в лісі, — й Лоренс не надав її повідомленню найменшого значення.