Очі Бріди наповнилися слізьми. Вона пишалася своєю Іншою Частиною.
— Ліс навчив мене мудрості. Якщо ти ніколи не будеш моєю, то завжди належатимеш мені. Ти була для мене надією у дні самоти, тривогою у хвилини сумніву, певністю моїх миттєвостей віри.
Оскільки я знав, що моя Інша Частина одного дня прийде до мене, я присвятив себе вивченню Традиції Сонця. Лише певність у тому, що ти існуєш, допомагала існувати мені.
Бріда вже не могла стримати сльози.
— А потім ти прийшла, і я зрозумів те, що кажу тобі тепер. Ти прийшла, щоб визволити мене з неволі, яку я сам для себе створив, прийшла сказати мені, що я вільний — що я можу повернутися до світу та до життя в ньому. Я зрозумів усе, що мені було треба знати, і я кохаю тебе більше, аніж усіх тих жінок, яких мені довелося знати в моєму житті, більше, аніж кохав ту жінку, яка, сама того не бажаючи, вислала мене на вигнання до лісу. Тепер я завжди знатиму, що любов — це свобода. Ось та наука, для засвоєння якої мені знадобилося стільки років.
Це та наука, яка відправила мене на заслання, а тепер дарує мені волю.
Омахи полум’я потріскували над вогнищем, а кілька запізнілих гостей почали прощатися. Але Бріда не чула й не бачила, що відбувається навколо неї.
— Брідо! — почувся далекий голос.
— Він дивиться на тебе, дівчино, — сказав Маг.
Це була фраза зі старого фільму, яка йому тепер пригодилася. Він був веселий, бо щойно перегорнув важливу сторінку Традиції Сонця. Він відчував присутність свого Наставника — той також обрав сьогоднішню ніч для Нового Висвячення.
— Я все життя згадуватиму про тебе, а ти згадуватимеш про мене. Так само, як ми згадуємо про вечірні сутінки, про забризкані дощем вікна, про всі ті речі, що завжди нам належать, тому що ми не можемо володіти ними.
— Брідо! — знову погукав Лоренс.
— Іди з миром, — сказав Маг. — Й утри сльози. Або скажи, що винен попіл від вогню.
Не забувай про мене ніколи.
Він знав, що міг цього й не казати. Але чомусь сказав.
Вікка помітила, що троє людей забули свої порожні сулії. Вона вирішила, що зателефонує їм і скаже, щоб приїхали їх забрати.
— Скоро вогнище погасне, — сказала вона.
Він промовчав. Над вогнищем ще стрибали язики полум’я, і він не відривав від них погляду.
— Я не жалкую, що колись закохалася в тебе, — сказала Вікка.
— І я теж, — відповів Маг.
їй дуже хотілося поговорити про дівчину. Але вона промовчала. Очі чоловіка, який був із нею поруч, уселяли повагу й розуміння.
— Шкода, що я не твоя Інша Частина, — спробувала вона зачепити цю тему. — З нас би вийшло чудове подружжя.
Але Маг уже не слухав, що каже Вікка. Перед ним був величезний світ і багато справ, які треба зробити. Треба допомагати людям обробляти сад Божий, треба навчати їх мистецтва навчати себе самих. Він зустрічатиметься з іншими жінками, він кохатиме їх і з повною напругою проживе це своє перевтілення. Сьогодні вночі він завершив важливий етап у своєму існуванні, й нова Темна Ніч лежить перед ним. Але тепер його чекає фаза, яка буде набагато цікавішою, набагато веселішою і набагато ближчою до всього того, про що він мріяв. Він знає це по квітах, по деревах, по тому, що одного дня сюди прийдуть дівчата, яких приведе рука Бога, не знаючи, що вони прийшли сюди, щоб виконати призначення долі. Йому розповіли про це Традиція Місяця й Традиція Сонця.
Про автора
Пауло Коельйо — письменник зі світовим ім'ям, автор популярних творів, які щотижнево публікуються на шпальтах найвідоміших газет багатьма мовами За письменницьку працю Пауло Коельйо був нагороджений французьким орденом Почесного легіона. У 2002 році письменника прийняли до Бразильської академії словесності, а у 2007 році він став Послом Світу ООН. Книги Пауло Коельйо розійшлися по всьому світові накладом більш як 100 мільйонів примірників.
Пауло Коельйо постійно підтримує зв'язок зі своїми читачами на сайтах: www.paulocoelhoblog.com та www.paulocoelho.com