— Анархісти-максималісти, — продовжував Кіндрат Степанович, — не визнають влади. По відношенню до радянської влади — нейтралітет. В досвід не віримо, але й не перешкоджаємо. От так… — Більше йому нічого було сказати про свої політичні погляди, і він повторив: — От так… — І знову почав стругати.
— А човна дасте? — спитав Мишко.
— Навіщо?
Мишко ухильно відповів:
— Нам треба з'їздити в одне місце.
— Анархісти негативно ставляться до власності, — пишномовно сказав Кіндрат Степанович. — Чому човен мій?
Мишко знизав плечима:
— Кажуть, що ваш.
— Даремно кажуть! Звикли до власності, от і кажуть. Усе спільне.
— Отже, нам можна взяти човен?
— Беріть, — продовжуючи стругати, сказав Кіндрат Степанович.
— Спасибі! — зрадів Мишко. — Ми його повернемо в повній цілості.
Жердяй непомітно штовхнув його в бік:
— Ключ проси!
— Тоді дайте нам ключ від човна, — сказав Мишко. Кіндрат Степанович сумно похитав головою.
— Ключ… Важка справа…
— Чому? — занепокоєно спитав Мишко, починаючи розуміти, що дістати човен буде не так просто, як йому здалося.
— Ключ — це особиста власність.
— Ну так що ж?
— Човен — громадська власність, користуйтесь, а ключ — власність особиста, можу й не дати.
— Так що ж нам, замок ламати?
Кіндрат Степанович сумовито похитав головою:
— Екс-пропрі-ація! Без громади не можна.
— А ми всім загоном, — зміркував Мишко.
Кіндрат Степанович ще сумовитіше похитав головою:
— В міліцію заберуть.
— Так ви ж не визнаєте міліції, — єхидно зауважив Мишко.
Зовсім ослаблим голосом художник відповів:
— Ми не визнаємо. Вона нас визнає.
— Ми б вам заплатили за човен, але в нас немає грошей, — признався Мишко.
Кіндрат Степанович заперечно похитав головою:
— Анархісти-максималісти не визнають грошових знаків. — І, подумавши, додав: — Обмін — це можна.
— Який обмін?
— Ключ я вам дам, а ви натомість дасте мені підряд на оформлення клубу.
— Що за підряд? — здивувався Мишко.
— Клуб ви влаштовуєте? Прикрасити його треба? От я його й оформлю.
— Але ж ми будуємо його безкоштовно.
— Погано, — похилив голову художник. — Праця повинна винагороджуватись.
— Але ж анархісти не визнають грошей, — знову з'єхидничав Мишко.
— Я й не кажу — оплачуватись, кажу — винагороджуватись, — пояснив анархіст.
— Комсомольці вам за це картоплю прополють, Кіндрате Степановичу, — сказав практичний Жердяй.
— Експлуатація, — задумливо пожував губами художник.
— Яка ж це експлуатація! — заперечив Мишко. — Ви вклали в човен свою працю, а ми вам допоможемо своєю працею.
— Хіба що так, — міркував уголос Кіндрат Степанович. — А коли прополете? Час не чекає. — І він глянув у вікно, крізь яке виднівся зарослий бур'яном город.
— Як тільки повернемось, — відповів Мишко. — Днів через два.
— Ну гаразд, — згодився нарешті художник, — а відносно клубу подумайте. Я його так оформлю, що й у Москві такого не знайдете.
Він зняв із стіни і подав Мишкові поржавілий ключ.
— Добре, — радісно говорив Мишко, ховаючи ключ у кишеню. — Відносно клубу ми подумаєм обов'язково.
Жердяй знову підштовхнув його.
— Весла!
— А де весла? — спитав Мишко.
— Весла… — промовив Кіндрат Степанович сумовито.
Мишко злякано подумав, що він знову почне розумувати про власність і не дасть весел.
— Весла і кочети. Інакше як же ми на ньому поїдемо?! — рішуче сказав Мишко.
— І кочети… — зітхнув Кіндрат Степанович.
Йому дуже хотілося ще поговорити, але, мабуть, згадавши і про прополку і про клуб, він ще раз зітхнув і сказав:
— Весла і кочети в сараї візьмете. А потім на місце поставите.
Розділ чотирнадцятий
Завжди готові!
На час своєї відсутності Мишко вирішив залишити в таборі за старшу Зіну Круглову. Генка легковажний, Славик нерішучий, а Зіна хоч і дівчина, але хлопці її поважають і навіть побоюються.
Але щоб Генка і Славик не образилися, Мишко вирішив їх взяти з собою в поїздку. Отже, разом з Жердяєм їх поїде четверо. Двоє — на веслах, третій — за рулем, четвертий — дозорним на носі.
Повернувшись у табір, Мишко наказав Генці готувати спорядження, а Славикові — провізію.
— Розраховуйте на два дні, — сказав Мишко. — Ти, Генко, перевір човен: чи не тече, як приладнані кочети і весла. Приготуй на всякий випадок запасне весло і жердину. Візьми кілька вудок. Не забудь компас, сокиру, вірьовку, відро, казанок, ліхтарик з батарейкою. І свистки для кожного. І два прапорці для сигналізації.