Похнюпивши голову, Мишко слухав Сєрова. В його тлумаченні все виглядало жахливо. Як же так вийшло? Адже Сєрову можуть повірити. А тут ще ці замітки… Яка пляма ляже на загін!
— Домовились? — запитав на закінчення розмови Сєров, зазираючи в Мишкове обличчя.
І в його голосі Мишко відчув бажання одержати позитивну відповідь.
— Я подумаю.
— Дуже добре, — вдоволено сказав Сєров, поклавши обидві долоні на стіл. — Губернія наша велика, скрізь місця вистачить. Треба більше мандрувати, вивчати рідний край. Сьогодні повернешся в табір, а завтра рано-вранці і вирушайте…
Мишко вийшов від Сєрова. Суперечливі почуття охопили його. Як бути, що робити?
Сєров погана людина, зрозуміло! Ніяких дружніх почуттів до Мишка він не має, а зацікавлений в тому, щоб загін залишив Карагаєво. Але ж йому швидше повірять, ніж Мишкові. Навіть Борис Сергійович, директор дитбудинку, не може з ним справитись, не може відібрати садибу. І Сєрову неважко довести в губкомі комсомолу, що комсомольці в усьому неправі. Він зуміє дуже спритно використати їхні помилки, справжні і вигадані. І це може закінчитись великими неприємностями для загону.
Що ж робити? Повернутись у табір, підняти піонерів і піти якнайдалі від садиби? Все кинути? І клуб, і сільських дітей, і лікнеп, де люди вже читають по складах? Лишити напризволяще Миколу Рибаліна, Жердяя і його матір? І нічим не допомогти Борисові Сергійовичу в організації трудкомуни? Словом, відмовитися від боротьби, визнати себе винним? Боягузливо уникнути товариського суду?!
Ні! Так комсомольці не роблять! Не можна здаватися! Що б там не-було, вони ніякого злочину не зробили. Помилки була, але вони чесні комсомольці і ні перед ким не бояться відповідати… Невже у губкомі комсомолу не зможуть розібратися?
Розділ сорок шостий
Перемога
Секретаря губкому Мишко піймав на сходах. Це був русявий хлопчина в шкіряній куртці, брюках кльош і сірій кепці.
— Тобі чого? — спитав він на ходу у Мишка, коли той звернувся до нього.
Мишко пішов з ним поряд і почав розповідати про свою справу. Але секретаря весь час зупиняли, інколи він зупинявся сам, гукав на когось і кінець кінцем заявив, що нічого не зрозумів.
— Нічого я, брат, не зрозумів. Сядьмо тут і розкажи все по порядку.
Вони сіли на підвіконні. Мишко знову розповів усе по порядку. Цього разу секретар зрозумів і сказав:
— З убивством цього селянина розберуться і без вас. І вже розбираються. Що ж до садиби, музею, птаха — це все вигадки, романтика. — Він презирливо покрутив у повітрі рукою. — Начитався ти пригодницьких романів. Усі ви, молоді, любите таємниці, пригоди й таке інше. А нічого такого іншого немає. Є стара садиба, колишні господарі тримаються за неї, не хочуть віддавати під дитячий будинок, а Сєров удає з себе цінителя старовини і фактично допомагає колишнім поміщикам. Я в курсі справи. У мене був директор московського дитбудинку. Ми йому обіцяли допомогти і допоможемо. Садибу вони одержать. А таємниці й усе інше — дурниці! Що ж до вашого загону, то Сєров занадто багато бере на себе. Знайшовся хазяїн! Якщо ваші піонери в чомусь винні, то ти, як вожатий, відповідатимеш за це. Але не перед Сєровим, а перед комсомолом. Ось як стоїть справа. А тепер скажи сам: що позитивного було у вашій роботі і яких помилок, на твій погляд, ви допустилися?
Мишко перелічив усе, що вони зробили в селі. А до помилок і недоліків він відніс втечу Ігоря та Севи, але додав, що таке може трапитись у будь-якому загоні і що Ігор та Сева покаялись у своєму вчинку.
Помилкою Мишко вважав і те, що художник погано розмалював клуб, але додав, що вони вже самі все перемалювали. Справді, вони не виконали доручення голови сільради, але це було лише один раз, а так піонери завжди і в усьому допомагали сільраді. А вже в ламанні дерев вони аж ніяк не винні.
— Це правда? — Секретар допитливо глянув на Мишка.
— Ну, звичайно! — образився Мишко. — Мені нема чого брехати. Мені Сєров радив не йти в губком, радив виїхати з загоном, але ж я сам прийшов, мене ніхто не примушував.
— Гаразд. — Секретар підвівся. — Хлопець ти, видно, хороший, і я тобі вірю. Залишайтесь на місці і нікуди не переїжджайте. Нікуди! І роботу в селі продовжуйте. А хлопців своїх усе-таки підтягни, дисципліна повинна бути.
— А якщо Сєров накаже забиратися? — спитав Мишко.
— Нехай наказує скільки завгодно, — безтурботно відповів секретар, — ви йому не підпорядковані. Досить йому головотяпствувати. В разі чого пошлись на мене. А з замітками в газеті ми розберемося. Зрозумів? Ну, і катай! Без тебе справ вагон.