— Тільки дивись, обережно, — попередив він, — а то зламаєш, і тоді все пропало…
— Не турбуйся, — промимрив у відповідь Генка.
Хоч Генка сопів з усієї сили, важко дихав і щохвилини бубонів: «Ага, от, от є, намацав», він теж нічого не знайшов.
Знову взявся Мишко, і знову безрезультатно. Вже перша смуга світанку лягла на підлогу. Мишко поглянув на свій величезний годинник — п'ята година ранку. А музей відкривається о дев'ятій.
Вони знову почали гарячково шукати. Тепер вони взялися за підставку, невелику круглу колону з кольорового каменю. До її вершини наглухо був прикріплений птах.
Але колона була зовсім рівною. Вони обережно нахилили її. І під колоною нічого не було.
Можливо, Славик помилився і справа зовсім не в птахові, а в чомусь іншому? Хлопці ретельно оглянули стіл, крісла, всі предмети, що були в кімнаті. Тільки шафи вони не могли дослідити — шафи були замкнуті.
Але розшуки не дали ніяких результатів.
Мишко поглянув на годинник. Пів на дев'яту. О дев'ятій відкриють музей. Сторож може прийти з хвилини на хвилину. Навіть дивно, чому він не приходить. Адже треба прибрати приміщення.
Хлопчики перевірили, чи не лишилось якихось слідів їх розшуків, і знову сховалися за портьєру, чекаючи, коли прийде сторож.
Розділ п'ятдесят другий
Друга ніч у музеї
Прислухаючись до скрипу дверей, хлопці стояли у своїй схованці. Але всюди було тихо. Мишко знову поглянув на годинник. Рівно дев'ять. Що це означає?
Мишко щохвилини дивився на годинник. Стрілки годинника хоч і повільно, але неухильно рухалися вперед. От уже чверть на десяту. От уже пів на десяту. В чому ж справа? Адже на табличці біля входу в музей ясно написано: «Музей відкрито з 9-ої до 7-ої. Перерва на обід з 2-ої до 3-ої. Щоденно, крім…»
І раптом Мишко сторопіло подивився на Генку:
— Генко, який сьогодні день?
— Як який? Понеділок.
— Це вчора, коли ми приїхали сюди, був понеділок.
— Правда. Значить, сьогодні вівторок.
— Вівторок, — повторив Мишко. — Але ж у вівторок музей закритий.
— Чому?
— Та ж на табличці написано: закритий по вівторках.
— От так штука! — сказав протягом Генка. — Влипли!
— Хай йому чорт, як же я цього не врахував! — скрушно промовив Мишко. — Адже я знав, що у вівторок музей закритий. Але ми поїхали в понеділок, ї в мене зовсім вилетіло з голови, що ми тут залишимось до вівторка. Як же я не збагнув? От дурень, слово честі!
— Все тому, що ти дієш і вирішуєш сам, ніколи ні з ким не радишся, — сказав Генка.
Нагода здалася йому слушною, щоб почати з Мишком серйозну розмову про його відрив од колективу.
— Знайшов час мораль читати! — розсердився Мишко. — Що ви всі мораль читаєте? Славик, Зіна, тепер ти!
— А вони вже з тобою говорили? — здивувався Генка.
— Говорили… Але не в цьому справа. Треба вибиратися звідси. Ох, який же я дурень!
Вони тихенько вийшли із своєї схованки і підійшли до задніх дверей. Двері були замкнені. Хлопці прислухалися. З двору долинали збуджені вигуки, сміх. Мабуть, там гралася дітвора.
Потім вони пішли до вхідних дверей, відсунули засув і зняли великий металевий гак. Двері не відчинялися: вони були замкнені на замок. А ключ у сторожа. Значить, через двері їм не вибратися.
Хлопці засунули засув, накинули гак і повернулися до кімнат. Лишалась єдина можливість — вікна. Але вікна виходили на вулицю, а між рамами була прокладена металева сітка.
Потяглися години нудного чекання. Неспокійна, безсонна ніч і голод зовсім змучили хлопців. Мишко ще так-сяк тримався, а Генка присів на підлогу і куняв, поклавши голову на коліна.
Тоді Мишко вирішив, що вони спатимуть по черзі. Спочатку Генка, потім він. Генка одразу ж вмостився на дивані і заснув.
Мишко ходив по музею. Гнітюча тиша, задушливе повітря одурманювали його. Але він мужньо боровся із сном. Він ходив безперестану, боячись сісти хоч на мить.
Трохи розважив його відділ фауни. Чучела звірів, птахів, під якими поряд з російськими назвами стояли химерні латинські. Комахи і кузьки за склом. Миша польова, миша домашня. І навіщо? Миша польова ще туди-сюди, але миша домашня… Хто її не бачив?
Минуло дві години. Мишкові хотілося спати. Але він не будив Генку. Якщо Генка не виспиться, то обов'язково засне на чергуванні.
І ще добрих дві години ходив Мишко, ніби в тумані.
Нарешті він розбудив Генку. Той довго потягувався, ніяк не міг зрозуміти, де він і що з ним.