Так роздумуючи, Мишко дивився на лужок, де марширували діти. Чому їм так важко дається стрій? Ось, наприклад, Муха. Він завжди нормально ходить, прудко бігає, а в строю чомусь шкутильгає, волочить ногу, припечатує один крок. Справжній «Руп Двадцять», як сказав лікар про молодого графа.
Одну хвилину!
Мишко навіть підвівся.
Але ж чоловік у зеленому костюмі теж шкутильгає і волочить ногу. Той самий чоловік у зеленому костюмі, якого вони бачили в музеї… Який таємно листується з «графинею»… Невже це і є молодий граф Карагаєв? Але ж усі графи втекли в Париж… А може, не всі? Можливо, він усе ще сподівається знайти алмаз, який так здорово заховав його батька… Цілком можливо! Тому він і не з'являється сюди — боїться, що його впізнають. А в середу приїде…
Розділ шістдесятий
Копії
Тимчасом Генка і Славик почали знімати копії.
Насамперед треба було знайти рівну дошку, щоб накласти на неї креслення.
— Подумаєш! — сказав Генка. — Навіщо така точність? Ми ж уже навіть місце знаємо. Перемалюємо для формальності, і все.
Але Славик був педант. І до того ж добре креслив. Генці довелось поступитися. Рівної дошки вони не знайшли, зате відшукали картонну папку з написом «Справа», поклали її на пень і закріпили на ріжках камінцями. На папку вони поклали креслення, а на креслення — аркуш цигаркового паперу.
Славик почав перекреслювати. Стоячи за його спиною, Генка стежив за кожним рухом олівця, давав поради і всіляко підганяв Славика… І навіщо така скрупульозність?! Раз-раз — і готово! Але Славик не звертав на нього уваги і креслив дуже акуратно. Коли він почав перемальовувати зображення бронзового птаха, Генка сказав:
— Навіщо ти птаха перемальовуєш? Він нічогісінько не означає.
— Його нанесено — значить, я повинен його перемалювати, — відповів Славик, продовжуючи працювати.
А саме з птахом і було найбільше мороки. Все інше було простим: лінії, кути, повороти. А птах на кресленні був зображений хоча й дрібно, але дуже старанно. Точнісінько такий, як і на поміщицькому будинку.
— Знаєш, скільки ти з цим птахом проморочишся, — наполягав Генка, — і зовсім даремно. Він же намальований умовно, просто як герб.
— А може, й не умовно.
— Кажу тобі, що умовно. І нема чого з ним морочитись. Ми ж уже й так усе знаємо.
Але сумлінний Славик акуратно перемальовував птаха.
— Роби як знаєш, — пробурчав Генка, — але на кресленні, яке ти робитимеш для мене, будь ласка, не малюй. Не треба мені цього орла.
І він з великим невдоволенням стежив за Славиковою роботою. Морочиться з орлом цілісіньку годину! І це тільки на першому кресленні! Скільки ж він з усіма трьома копіями морочитиметься?
Нарешті Славик перемалював орла і почав заштриховувати його.
— Для чого ти його заштриховуєш? — розізлився Генка.
— Для того, що на кресленні заштриховано.
— Але ж він не весь заштрихований, — закричав Генка, — а ти його всього заштриховуєш!
— Правда, — розгублено промовив Славик, роздивляючись креслення.
Справді, в орла був заштрихований тільки тулуб. Голова ж його була замазана суцільною чорною фарбою, а лапи, навпаки, не зафарбовані і не заштриховані.
— Це я із-за цигаркового паперу прогавив: погано видно крізь нього, — засмучено промовив Славик. — Доведеться перемальовувати.
Генка спробував стримати його. Навіщо перемальовувати?! Все одно ж орел зображений умовно і зовсім не потрібний. Яка різниця, заштрихований він чи ні? А якщо Славик хоче перемальовувати, то нехай віддасть цю зіпсовану копію йому, Генці, а решту може перемальовувати як завгодно.
— Будь ласка, — сказав Славик, відшпилюючи зіпсовану копію, — можеш взяти, решту я зроблю правильно. Точно так, як на кресленні.
— Ну й роби на здоров'я!
Генка недбало згорнув одержану від Славика копію і поклав у кишеню.
— Обережніше, — зауважив Славик. — Якщо загубиш, то можуть бути великі неприємності.
— Не турбуйся, будь ласка, я ще ніколи нічого не губив.
Розділ шістдесят перший
Орли
Славик закінчив перекреслювати саме перед тим, як діти повернулися з села.
Після обіду Генка і Славик повернули Мишкові креслення і показали йому копії.
Мишко мовчки подивився на не потрібні тепер нікому аркуші. Бідолашний Славик, працював над ними півдня. І як акуратно все перемалював!
— А де ж третя копія? — спитав Мишко тільки для того, щоб виграти час.
— Вона в мене, — відповів Генка, — я взяв собі зіпсовану.