— Скажіть, Борисе Сергійовичу, — спитав Мишко, — якби раптом з'явився колишній власник садиби, міг би він перешкодити комуні?
Борис Сергійович засміявся:
— Як же він перешкодить? Садиба конфіскована і належить державі.
— А ви не знаєте, де вони, колишні графи?
— Старий граф ще до революції виїхав за кордон, а молодий невідомо де. А втім, яке це має значення?
Мишкові дуже хотілося розповісти, яке це має значення, але він стримався. От, якщо завтра він переконається, що чоловік у зеленому і є граф Карагаєв, тоді він і розповість.
— А ви не цікавились їхнім гербом? — спитав Мишко. — Вірніше, я хотів спитати: який саме птах зображений на гербі?
— На гербі зображений орел. І якщо визначати по голові, то це орел-ягнятник, він же орел-бородач. Щось середнє між орлом і грифом, так би мовити перехідний вид. Правда, спеціалісти, до яких я звертався, твердять, що тулуб — звичайного орла, але голова напевно орла-ягнятника. Ось, — він витяг записну книжку, — в мене записані ознаки: «Голова велика, спереду плоска, ззаду опукла. Покрита щетинистим і пуховидним пір'ям. Дзьоб великий, довгий, загнутий гострим гаком. Основа дзьоба оточена жмутком щетинок, які прикривають нижню половину дзьоба. Тому орел називається і ягнятником, і бородачем».
Мишко уважно слухав Бориса Сергійовича. Але це знову ж таки нічого не давало. Ягнятник, бородач… Напіворел, напівгриф… Ні, це нічого не дає… От халзан, курганник, могильник — це вже про щось говорить. А бородач ні про що не говорить.
Невже вони помилились і з орлом? Невже орел зображений просто так і їхнім здогадам та ж ціна, ще і вказаному на кресленні маршруту?..
Все ж повідомленням Бориса Сергійовича Мишко вирішив поділитися з Генкою і Славиком. Коли табір угомонився, він тихенько викликав їх з палатки, одвів убік і сказав:
— Так от, хлопці, Борис Сергійович говорить, що в цього птаха голова орла-бородача або ягнятника.
— Ну й що? — нетерпляче заперечив Генка. — Я ж теж казав, що голова у птаха особлива, не така, як у справжнього орла. Можливо, що й ягнятника, не заперечую. Але яке це має значення? В цілому ж це орел звичайний.
— А креслення? — наполягав Мишко. — На кресленні ж голова орла зовсім чорна, на відміну від тулуба і ніг. Значить, голова має якесь особливе значення. А голова — ягнятника.
Генка знову нетерпляче пересмикнув плечима:
— Не знаю, не знаю… До чого тут ягнятник? У нас в Росії він майже не водиться. Інколи тільки зустрічається на Кавказі і біля Гімалайських гір. Якщо ти хочеш знати, то ягнятник живе вище від усіх гірських птахів, у зоні льодовиків і вічних снігів. Звідки тут, у середній смузі Росії, може взятися ягнятник? І гніздяться вони тільки на скелях. А які тут скелі? Жодної скелі…
— Як же жодної? А скеля, на яку ми сьогодні лазили?
Генка розсміявся:
— Хіба ж це скеля? Ти зрозумій: вони гніздяться на неприступних скелях.
— Це не має значення, — рішуче заявив Мишко, — зате як здорово виходить… Орел зображує річку Халзан, його голова — скелю на Халзані, а лапи могильника — могилу на скелі. Розумієш? Халзан — скеля — могила.
Славик голосно позіхнув, йому дуже хотілося спати. І, якщо правду говорити, він втомився від догадок і не вірив у них. Один орел, другий — і так без кінця… Якби справа була в орлах, то алмаз давним-давно вже знайшли б. Шукали теж, мабуть, не дурні.
— Та ми ж були сьогодні на скелі і ніякої могили там не бачили, — сказав Славик і знову позіхнув.
— Так, не бачили, — гаряче відповів Мишко, — але ж ми її і не шукали. Треба піти і як слід обшарити всю скелю.
— Коли піти? — злякано спитали Генка і Славик.
— Зараз. Не гаючи часу.
Але хлопчики рішуче відмовились іти зараз на скелю. Що вони там уночі побачать? Нічогісінько. Марна трата часу. Тільки не виспляться. А завтра ж приїде чоловік у зеленому, і треба бути бадьорими і готовими до всього.
— Отже, не підете? — грізно спитав Мишко.
— Ні! — рішуче відповіли Генка і Славик.
— А якщо я накажу?
— Не маєш права, — відповів Славик. — Коли б це стосувалося загону, то ти мав би право наказувати. А це кінець кінцем приватна справа.
Деякий час вони палко сперечалися про те, має право Мишко наказувати чи не має. Кожен залишився при своїй думці, але йти на скелю Генка і Славик відмовлялися рішуче.
Мишко звертався до їх розуму, докоряв за боягузтво, обіцяв неминучий успіх, загрожував, що піде сам, доводив, що завтра, можливо, вже буде пізно, бо граф випередить їх. Усе було марно. Генка і Славик нізащо не хотіли йти на Халзан. Славик взагалі вже ні в що не вірив, Генка не хотів визнавати ніякого орла-ягнятника, він просто тремтів від люті, коли чув про грифів. І їм обом хотілося спати.