Сама господиня свята літала бджілкою поміж усіма локаціями, перевіряла, чи десь чого не бракує, а її телефон не змовкав ані на мить. Усім щось було потрібно, виникали термінові питання.
Однак фестиваль проходив мляво, людей було небагато, попри хорошу погоду.
— Ах, і чого ти не перевірила, коли той львівський джаз-фест, — торочила цілий день Мар’янка. — То все через нього!
— Та ні, люба моя! У нас різний контингент, — відповідала Вікторія і пояснювала: — Люди музики — висока культура, не зрозуміла пересічним особам, а квіти — агропромислова культура, що легко достукається до серця селянина й будь-кого іншого.
— Ага, а на чорта таку мегаінсталяцію бабахнули? Вирізала майже всі свої троянди й півонії! Ох, і влетить же тобі в копійчину ця авантюра, Вікусю!
Раптом над сам вечір, десь о пів на десяту, до міста з гучним гуркотом заїхало понад кілька десятків автівок, з них повивалювалося безліч люду, який приєднався до тих, що прийшли раніше, і на площі стало чорно. Вікторія, анічогісінько не підозрюючи, якраз сиділа з комп’ютером в одній із реставрованих зал замку й перевіряла кошториси із затаєним жахом в очах.
Усе було в мінус: і оренда, і персонал, і квіти — щастя, що частина була з її особистих полів, — і харчування учасників… Усе, на що вона сподівалася, полетіло шкереберть… Вона зводила кошторис, і волосся повільно ворушилося на голові: сотні тисяч плюс сотні тисяч і ще… Ураз її вирвала з грошового нотатника знайома мелодія «You are so beautiful» з голосом точнісінько як у Пітера Чінкотті, вельми відомого в Європі та Америці джазового виконавця.
Спочатку Віка подумала, що то ввімкнули фонограму, та коли в залу ввірвалася волонтерка з криками: «Люди! Люди! Ви подивіться, що там на площі коїться!» — Віка і Мар’яна, як ошпарені, побігли сходами, а далі через необлаштоване подвір’я — до головних воріт у місто. А там… Люди, як барвисті жуки, розташувалися обабіч сцени у всіх можливих і неможливих локаціях, слухаючи музику, що линула з динаміків. А там, на сцені, за роялем «Стенвей», що Вікторії підказав орендувати в одній із музичних шкіл Львова Сергій, грав сам Пітер Чінкотті! Поруч на сцені стояв і знайомий лікар. Віка обімліла! Мелодії всесвітньо відомих шлягерів, що перебували в топах усіх чартів світу, творили відчуття казки й нереальності всього, що відбувалося довкола. Здавалося, це якісь зйомки, і за мить диво розвіється. Прийшла до тями Віка лише тоді, коли Мар’янка її струсонула:
— Ти чуєш?! Пісня для Вікторії! Так сказав той хлопець зі сцени.
— Не вірю…
І зазвучала пісня «Sway with me» — рояль, ударні й контрабас були наче один організм, що злагоджено функціонує на випромінювання музичних хвиль, які гармонійно єднали всю площу зі жвавої маси людей. Вони засвітили ліхтарики своїх телефонів і танцювали, хилитаючись у такт музиці, наче морські лагідні хвилі. А співав кілька відомих куплетів не Пітер, а Сергій!
Вікторія зачудовано слухала цей зімпровізований концерт і не вірила власним очам та вухам. Їй би ніколи в житті й на гадку не спало притягти до Жовкви зірку світових сцен. А за ним — і купу шанувальників. Це ж просто неможливо вигадати! Але диво сталося. Вона слухала мелодії та голос Сергія і кожною клітинкою свого єства всотувала те відчуття щастя й любові, що наповнювало її все більше й більше. Паморочилось у голові, забивало подих. Вона торжествувала, незважаючи на всі ті негаразди з фінансами, що впали на неї з цим неймовірним задумом створити фестиваль квітів.
Людська маса вирувала й утішалася можливістю безкоштовно послухати й побачити наживо зірку, яку у Львові можна було спостерігати лише на великих екранах, влаштованих обабіч основної сцени в парку культури. Її нарекли сценою Едді Рознера — іменем одного з перших джазових артистів у СРСР, якого було двічі заборонено. Воістину дивна й страшна то була країна — часи мороку та зневіри, що, на щастя, канули в Лету.
Одразу запрацювали на повну потужність усі крамнички та ятки, кава лилася рікою, а морозиво не встигали підвозити. Воду моментально розкупили — і все те відбувалося з такою швидкістю, що Жовква не могла собі дати ради.
Атмосфера ж утаємниченості всього, що відбувалося, приглушений на фоні чарівної музики галас людського натовпу й антично-барокова архітектура містечка творили ірреальну реальність, насичену любов’ю, джазовим еротизмом і не відомим донині Жовкві шармом легкої, але глибоко проникливої музики душі західного стилю життя.
— Вікторіє! — Позаду долинув стишений знайомий голос.
— Так?! — Вона обернулась і побачила Сергія.
Він стояв із велетенським кошиком фруктово-шоколадних ласощів, майстерно й зі смаком оформленим чиїмись талановитими руками.