— Зараз, хвильку. Уточніть, прошу, коли її могли привезти?
— Я не знаю насправді. Сьогодні, мабуть. Їхала рейсовим автобусом з Голландії до Польщі, у Краків, — висловив свої здогади спантеличений Сергій. — Її телефон не відповідає вже кілька годин.
— Вибачте, але серед сьогоднішніх потерпілих такого прізвища та імені немає, — скоромовкою відповіла дівчина. — Мені дуже шкода.
— Послухайте, я одразу не зорієнтувався. Це ж ніч! Отже, вона могла бути госпіталізована вчора ввечері.
— Вибачте! — Дівчина поглянула на нього винувато. — Я мала б здогадатися.
І за мить:
— Є така. Вона ваша родичка?
— Дружина!
— Тоді інформація лише для вас: госпіталізована з матковою кровотечею і струсом мозку.
— Далі! Де вона? — занервував Сергій.
— Пані Добровольська, — дівчина кинула дивний погляд, — зараз в операційній. Кілька…
— Де операційна?! — перебив він її. — Де?!
— Спокійно, сядьте, прошу, і почекайте.
— Я — хірург! Ви розумієте?! Там моя вагітна дружина в операційній!!!
— Заспокойтеся, будь ласка, — беземоційно та вельми переконливо попросила дівчина. — У нас дуже кваліфіковані спеціалісти. Прошу знайти собі місце й почекати. Усе буде добре!
— Я не можу чекати! — голосно, майже криком кинув Сергій і побіг за першим же санітаром із крапельницею.
Капюшон (пол.). — Тут і далі прим. авт.
Пляцки — коржі (пол.); тут у переносному значенні — коров’ячі екскременти.
Бахрома, торочки (діал.).
Хлопець, тип (пол.).
Автівка (пол.).
Капюшон (пол.). — Тут і далі прим. авт.
Пляцки — коржі (пол.); тут у переносному значенні — коров’ячі екскременти.
Бахрома, торочки (діал.).
Хлопець, тип (пол.).
Автівка (пол.).
По той бік свідомості
Віка летіла довгим світлим коридором чи то якоюсь трубою, де все було, як у звичайному передмісті: садиби, городи, люди, які на них поралися, великі ставки й невеличкі річечки, поля — засіяні й неорані, ліси та схили. І легко так їй було, радісно. Здавалося, що вона чує й відчуває тут кожну травинку, рослинку, жучка й метелика; розуміє кожну живу істоту й бачить її думки. Дивним і надзвичайно приємним було відчуття води, наче то вона сама і є, наділена свідомістю і неймовірним багажем знань, які раніше були незбагненними. Уся ця природна краса скручена у велетенську трубу із сонцем наприкінці тунелю, до якого вона ніяк не могла долетіти. Тому без особливих зусиль розглядала все довкола й зосереджувалася на предметах. Наприклад, вона в одну мить побачила поламаний дитячий годинник в одній із хатинок на узліссі і якось одразу зрозуміла, у чому причина поломки.
Людей вона не зустрічала, але відчувала різні сутності — доброзичливі й раді їй. Бачила багато різних опуклих куль, що світилися. Вони були всюди. Катулялися зі схилів, підстрибуючи поодиноко чи вкупі з іншими, такими ж фантастично кольоровими, але найдовше — з прозоро-білими живими сферами. Декотрі з них, підстрибнувши, здіймались у повітря і кудись пливли. Більшість — на яскраво-жовте світло наприкінці тунелю. Туди ж прямували й білосніжні хмаринки, легкі й також живі.
Узагалі все тут було живим, справжнім, у всьому пульсувало життя. Спочатку це трохи налякало Віку, але вона не відчувала загрози, бо сама могла, залишаючись собою, бути, ким хотіла. Їй стало затишно й спокійно. Усі довкола були пов’язані якимось одним ментальним полем: обмінювались інформацією, ставали один одним.