Сергій зупинив машину.
— Ось він!
— Де?
— З мого боку. — Сергій відчинив двері, вийшов з автівки й став перед хвірткою.
— Ти не хочеш зайти? — запитала Віка, підійшовши до нього.
— Ні, це вже не той дім. Мій живе лише в моїх спогадах і на старих знимках.
— Так, але…
— Можливо, іншим разом, коли будемо без дітей.
— Тепер ми завжди будемо з нашими дітьми!
— Так, ти маєш рацію. Тоді наступного разу я приїду сам, усе підготую і тоді…
— Гаразд, як скажеш. Я думала, у тебе ностальгія.
— Жодної. Я не живу минулим. Його треба відпускати. Відпускати людей, речі, життя, яке минає, і жити сьогодні.
— Сірожа! — раптом почулося здалеку.
— Я! Марку Васильовичу, доброго вам здоров’я! — гукнув Сергій старенькому невеличкому чоловікові років вісімдесяти. — Я зараз, момент, котусику! Це той, хто доглядає за могилою батьків.
Сергій швидким кроком повернувся до багажника авто, витяг відтам великий пакунок і пішов до дяка. Привітався не лише за руку, а й обійняв старого. Віддав йому поліетиленовий мішок, з гаманця якісь гроші й швидко повернувся.
Вони щойно минули закинуте село, як на узбіччі вималювалися залишки дивних високих мурів.
— Що це, любий?
— А це також уже історія: руїни католицького костелу Кароля Баромеуша.
— Ніколи не чула.
— Кароль Гриневецький був вільнюським і львівським єпископом та провадив у нашому селі свою душпастирську місію ще десь на початку двадцятого сторіччя. Тоді ж він і зайнявся будівництвом цього храму.
— Шкода, що розвалюється. Хоча кому тут до нього ходити?!
— Тут об’їзну неподалік тягнуть, а там уже буде і заправка, і супермаркет. Може, і село відродиться. Усе змінюється тепер, життя йде по спіралі.
— Ну, а тепер додому!
Малі тлумилися поміж собою на задньому сидінні. Вікторія дала кожній пляшечку-непроливайку з компотом і вгамувала їх.
— Я все хочу тебе запитати й забуваю: дівчинка зі снів уже тебе не турбує?
— Давно, — відповідає Віка. — Вона віддала мені мій ключ.
— Ключ?! Ти нічого не казала. — Він глянув у дзеркало заднього огляду й усміхнувся: відтам на нього дивилися чотири пари великих ясних очей його дівчат.
Вікторія лиш усміхнулась у відповідь.
Літературно-художнє видання
НІКАЛЕО Ніка
Брутальний лікар
Роман
Головний редактор С. І. Мозгова
Відповідальний за випуск О. В. Приходченко
Редактор Л. М. Шуст
Художній редактор А. О. Попова
Технічний редактор В. Г. Євлахов
Коректор О. В. Ушкалова
Підписано до друку 20.07.2020.
Формат 84х108/32. Друк офсетний.
Гарнітура «Minion». Ум. друк. арк. 10,08.
Наклад 3000 пр. Зам. № .
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Св. № ДК65 від 26.05.2000
61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 24
E-maiclass="underline" cop@bookclub.ua
Віддруковано з готових діапозитивів на ПП «ЮНІСОФТ»
Свідоцтво ДК №3461 від 14.04.2009 р. www.unisoft.ua 61036, м. Харків, вул. Морозова, 13Б