На п╕дключення до мовного апарату в мене п╕шло майже десять хвилин. Увесь цей час в╕н десь б╕гав, кудись дряпався, ховався... Я нав╕ть паралельно п╕дключився до слухового нерву ╕ вже м╕г приблизно ор╕╓нтуватися по звуках, як це роблять дельф╕ни за допомогою ехолоту. От т╕льки зробив це надто п╕зно.
- Ви провели хорошу битву, Майстер. Я нав╕ть не шкодую, що загину в╕д руки такого во╖на. - почувся голос д╕вчинки, дитини!
- Ст╕й! - голос ззаду, ╕ я активую програму ухиляння в╕д удару, а хлопець сам коригу╓ сво╖ рухи, вибиваючи кинжал ╕ в╕дправляючи ╕ще одну д╕вчинку в пол╕т до першо╖. - Хлопець? Мене перем╕г якийсь хлопчисько?!
- Я повернуся назад. - прохрип╕в цей йолоп, ╕ перехопив н╕ж зворотн╕м хватом. Та зв╕дки ж у нього так╕ рефлекси?! Б╕да!
- Стояти! - я в╕дключив ус╕ нейроблоки, транслюючи звук йому прямо через слуховий нерв. - Ти збира╓шся вбити д╕тей! Зупинись!
- Я повернуся додому!
- Куди? - я вже розум╕ю, що переконати його не вдасться ╕ готуюся до найг╕ршого.
- У св╕й св╕т!!!
╤ тут одночасно в╕дбуваються три под╕╖: я повн╕стю в╕дключаю спинний мозок, хлопець рветься вперед, а захисниця т╕╓╖ д╕вчинки вируба╓ пацана ударом чогось фарфорового по голов╕. ╤ ось, лежимо ми на п╕длоз╕, хлопець вперше за час нашого знайомства знепритомн╕в, а я з рад╕стю прибрав ус╕ обмеження CryNet, уже не хвилюючись про непом╕тн╕сть. Якщо цей йолоп не ц╕ну╓ чужого життя, то нехай не спод╕ва╓ться на мил╕сть в╕д Мене!
- Виродок! - долинув кр╕зь перешкоди голос т╕╓╖, з якою ми боролися, ╕ вона п╕дхопила щось металеве. Н╕ж! Д╕дько, я ж не зможу зараз ухилитися!
- Зачекай. - зупинила ╖╖ менша.
- Але ж в╕н не т╕льки намагався вбити Вас, в╕н ще й проник у нашу святиню, Ваша Величн╕сть, куди чолов╕кам вх╕д заборонено!
- Все нормально. В╕н може бути корисним.
- Але ж тод╕ ус╕ д╕знаються, що ми впустили сюди хлопця! ╤ п╕дуть слухи, що ми нечист╕... Нас уся кра╖на буде...
- Якщо будемо мовчати - проблем не буде. До того ж в╕н наш ╓диний доказ сьогодн╕шньо╖ битви.
- Але це неправильно. Цей убивця...
- М╕г вбити мене за першо╖ ж можливост╕. - зак╕нчила малявка, п╕дходячи ближче до мене. - Нагадати тоб╕, як в╕н тягав вас обох по парку?
- Пробачте, Ваша Величн╕сть.
- Якщо орден з самого початку хот╕в кинути його напризволяще, то ми можемо запросто взяти його до себе.
- Н╕! Не роб╕ть цього!
- Кайя, подивися сама: в╕н молодий, сильний, та ще й майстер-лицар... Нам дуже пощастило. Подбай про нього.
Д╕вчата зак╕нчили розмову ╕ вийшли з к╕мнати, залишивши мене на п╕длоз╕ обдумувати усе почуте. Чому я став говорити про себе в однин╕? Та тому що цей недоумок умудрився вдаритися виском об якусь штуку, ╕ тепер впав у кому, залишивши мене розбиратися ╕з його т╕лом! Якби не я - на виход╕ ╕з к╕мнати д╕вчата отримали б об╕сраного живого трупа. На щастя я вже встиг п╕дключитися до основних вузл╕в ╕ попередити казус, але роботи було ще непочатий край. Зараз м╕й об'╓м складав всього с╕м куб╕чних сантиметр╕в, не враховуючи материнського модуля на поверхн╕ шк╕ри. Цього ледве вистачало, щоб контролювати житт╓во важлив╕ функц╕╖ орган╕зму: дихання, серцебиття, шлунково-кишковий тракт та деяк╕ рефлекси т╕ла. Це ╕ншим костюмам для роботи потр╕бно м╕н╕мум триста куб╕чних сантиметр╕в, а мен╕ з ус╕ма мо╖ми примочками доведеться довести цей об'╓м до одного кубометра, щоб пот╕м н╕ в╕д чого не залежати. Зв╕сно ж може виникнути проблема збер╕гання такого великого об'╓му, але враховуючи, що п╕сля одягання костюм поступово зам╕ня╓ собою майже 90% тканин нос╕я... М╕й нос╕й найближчим часом прокидатися не збира╓ться, тому я можу з╕ спок╕йною душею його переробити. Але це буде вже пот╕м, коли я знайду достатньо орган╕ки, придатно╖ для розмноження ╕нтелектуальних нанобот╕в, як╕ й складають основу мо╓╖ особистост╕.
Незабаром в к╕мнату зайшли к╕лька ж╕нок у супровод╕ т╕╓╖, котру назвали Кай╓ю, мене переклали на якусь каталку ╕ кудись повезли. Що було пот╕м я вже не почув, бо система п╕шла на перезавантаження. Спод╕ваюся матер╕алу мен╕ вистачить, ╕накше я ризикую зжерти це т╕ло ран╕ше, н╕ж стану на ноги.
***
Ц╕лу н╕ч слуги прибирали сл╕ди н╕чного бою, приводячи сад ╕ палац до ладу. Залишки лицар╕в спустили в ангар, ╕ поставили на стапел╕. Ус╕ були зайнят╕ справами, окр╕м Кай╖, яку призначили в╕дпов╕дальною за ╖хнього гостя. Сам же г╕сть, вимитий ╕ з перев'язаною головою зараз лежав у кл╕тц╕, накритий простирадлом. Зв╕сно ╖й було прикро за те, що якийсь шибеник перем╕г ╖╖ - лицаря, кап╕тана корол╕всько╖ гвард╕╖. З ╕ншого боку, обдумавши усе сказане королевою, вона й сама схилялася до думки, що його треба берегти як з╕ницю ока. В╕д такого ласого шматочка жодне корол╕вство не в╕дмовиться. ╤ тут медсестра каже, що п╕сля такого удару в╕н узагал╕ може не прокинутися. Що з нею зроблять, якщо таке д╕йсно станеться - Кайя не хот╕ла нав╕ть думати.
Поступово у в╕кно каземату пробивалося ранкове сонце. Почувся сп╕в пташок, а хлопець так ╕ лежав нерухомо. Кай╖ страшенно хот╕лося спати, але нерви та в╕дпов╕дальн╕сть не давали ╖й цього зробити. В черговий раз подивившись на полоненого, вона побачила його в╕дкрит╕ оч╕ ╕, готова була поклястися, обо╓ його очей рухалися незалежно одне в╕д одного.
'Дожилася: перетворила нашого ╓диного чолов╕ка-лицаря на овоч', - подумала Кайя, без сил вс╕вшись п╕д ст╕ною прямо на п╕длогу - втома далася взнаки, а жодного ст╕льця тут не було.
Але ще раз подивившись на хворого, який повернув в ╖╖ б╕к одне око, вона подумала, що ще не все втрачено. Вставши, вона п╕д╕йшла ближче й стала чекати, доки той повернеться до норми. Процес був тривалий, наче хлопець заново вчиться користуватися сво╖м т╕лом. Спершу в╕н робив це з очима, пот╕м спробував крутити головою, смикав к╕нц╕вками, а п╕д к╕нець все ж зум╕в п╕днятися на ноги.
- Нарешт╕ отямився. - буркнула Кайя, ╕ в цей момент простирадло остаточно з╕сковзнуло ╕з хлопця. - А ну прикрийся! Збочинець!
- ... - хлопець мовчки встав на ноги, озирнувся ╕ втупився в Кайю, начисто про╕гнорувавши ╖╖ зауваження.
- А тепер я хочу почути в╕дпов╕дь: хто тебе послав?
- ...
- Так ╕ будеш грати в мовчанку? Спод╕ва╓шся, що тво╖ дружки тебе врятують? Тебе використали ╕ викинули, бовдур. ╤ лише я вир╕шуватиму, що з тобою буде дал╕.
- ...
- Не хочеш говорити? Нехай буде так. М╕ж ╕ншим у тво╓му мовчанн╕ ╓ й плюс: якщо ляпнеш комусь, що був в палац╕ Лашури - тебе одразу ж стратять.
- ... - так само беземоц╕йно промовчав хлопець ╕ п╕д╕йшов до дверей кл╕тки, взявшись за реш╕тку.
Кайя в цей момент напружилася, але чужинець не став б╕льше н╕чого робити, продовжуючи дивитися одним оком д╕вчину, в той час як ╕нше продовжувало крутитися на вс╕ боки. Вир╕шивши будь-що вибити з нього хоча б якусь емоц╕ю, Кайя п╕д╕йшла до ст╕ни й натиснула один ╕з важел╕в. Т╕╓╖ ж мит╕ одна з╕ ст╕н випала назовн╕ утворивши сво╓р╕дний балкон. Кл╕тка п╕днялася над п╕длогою ╕ п╕дв╕шена на к╕нц╕ довго╖ стр╕ли ви╖хала назовн╕, повиснувши над безоднею. Але на хлопця це не справило жодного враження. В╕н так ╕ стояв б╕ля дверей, похитуючись разом ╕з кл╕ткою, ╕ нав╕ть не кл╕пнув. Хмикнувши, Кайя вийшла за каземату, в╕дправившись на службу - обов'язки охоронця королеви з не╖ н╕хто не зн╕мав.
Сама ж королева в цей час якраз наближалася до оглядового майданчика, на якому стовпилися мало не ус╕ д╕вчата, бажаючи подивитися на голого хлопця. Притягнули нав╕ть Ханл╕, щоб вона в╕дрегулювала ╖м п╕дзорну трубу.
- Що тут в╕дбува╓ться?
- Ой, лед╕ Майя! - синхронно п╕дстрибнули присутн╕, й одразу ж розб╕глися у сво╖х справах.
- М╕с Ханл╕, залиш╕ться на хвилину. - догнав д╕вчинку у дверях голос л╕тньо╖ дами.
- Слухаю, лед╕ Майя. Ой, Ваша величн╕сть! - лише тепер вона звернула увагу на останню присутню. - Пробачте мене, я Вас не пом╕тила.