відходять шльохи та герої
II
ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада
паліть воячки непоборні салютами з люф
іде молодичка з косою кривою ставайте свічками
як буква і дух або блазенський бубон і буф
вогнями ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизні
джигунство й богунство як віхті гарячі в груді
вже сказано голосно й чисто любов ік отчизні
мов камінь у річку слова і круги по воді
світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста
над морем і полем де в мандрах обсмалений рід
заводить у тартар крючок баламут і юриста
хоча і йому не минути вогню сковорід
то хто ж буде завтра й позавтрім і потім і завше
іти по слов'янську латину в папірусну хлань
крізь морок і мор голоси як вузли зав'язавши
над попелом пасік парсун і пісень і повстань
косу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулю
стрічайте герої бурлацтва святі бахурі
вертеп не зачиниться з нього показано дулю
отчизні і жизні і смерті і ясній зорі
– Ходімо розбудимо Мацапуру, – нарешті спромігся щось видушити із себе Хомський.
– А в якому він номері? – запитала Марта.
– Уявляєте, ми ще досі не бачилися з Мацапурою, – продовжував Хомський. – Він влаштував увесь цей бардак, а сам десь ховається...
– Він вигадав це дурнувате свято, а сам заліз під ковдру, з головою під ковдру, і пухне, – додав Немирич.
– Він викликав нас телеграмою, відірвавши від життя, порушив наш спокій, а сам наївся звечора ковбасок і дрихне, – погодився Мартофляк.
– Він заробляє на цьому гроші, а ми їдемо, як дешеві хлопчики, на його поклик, – обурився Гриць.
– Він на всьому заробляє гроші...
– Він талановитий хлопець, але велике гівно...
– Він повівся так, як і завше...
– Він ставить над нами свої досліди...
– Він ніколи мені не подобався...
– Він самим тільки виглядом викликає в мені блювотні спазми...
– Він досить примітивний, але йому багато дано від природи...
– Він погано скінчить...
– Його колись притягнуть до суду...
– І повісять за «ядениє человеческаго мяса»...
– Ходімо його розбудимо, – підсумував Хомський.
ПАВЛО МАЦАПУРА, ЗЛОЧИНЕЦЬ
наша змора нічна ти давиш на дух як магніт
що за черево бідне носило сей капосний плід
прогорів у злобі своїй ніби отруєний гніт
мацапура павло скверносій солодій содоміт
аж тепер йому страта мотузка амінь і гаплик
аж із вуст його темних повисне язик наче шлик
погойдаєшся чорною грушею павлику пане
кличмо з неба музик биймо в бубни
тим паче в тимпани
повилазить усе навіть очі якими нас пік
а із неба комета рогата фініта і шиш
заговорена кров двадцяти і семи чоловік
перемелені кості монети серця і гашиш
чорний квіте ночей магістре залізних тортур
збур ходячий ганьба сім'ї мацапур
людоїд рукоблуд єзуїт зорекрад
продавець вінків рушників дівчат
і зійшовши павло на хиткий на досмертний поміст
і говорить павло побачивши яма яка
ніжні ніжинці оскоромлені в піст
може був я лиш сумнів у Божих руках
а тепер полечу в нічний вавилон вавилон
і нікого з вас не болить не болить не скубе
що жив на світі такий павло
аби благими ви чули себе
та й поліз у петлю ніби там анаша
або херувимська музика ніжна
і хоч зашморг
вийшла на світло душа
і кружляла над площею міста ніжина
ПАСТУХ ПУСТАЙ, ПОЕТ, БАРОНСЬКИЙ СИН
а за морем першим гамерика з плюшу
а за морем другим гамерика з терну
щоб не так гостро цілили в душу
одягни їй дурня броню панцерну
а на дні гамерик золоті схрони
а ти й на різдво ходиш у дірявій куцій
реп'яхами латаний пастуший бароне
драпаєшся одвіку на стовп екзекуцій
кози повмирали пішли за обрій