У мене було відчуття, що мене поглинає щось більше, і мені це приємно, та я відчув, якщо так буде продовжуватися, я не зможу чи не захочу повернутися назад у себе. Такий сюрреалістичний вхід в паралельну дійсність – через тіло Варвари. Такі собі сексдвері. І мені зробилося страшно.
– Що було потім?
– Я перервав фантазію. Так ніби вимкнув телевізор.
– А вона?
– Вона розсердилась.
– Вона хотіла заволодіти твоєю свідомістю, взагалі особою.
– Дивна річ. Якийсь час і я хотів цього ж. Але налякався.
– Це інстинкт самозбереження.
– Так, людина звикає до себе самої. І ще є підозра, що все це на межі збожевоління. Тобі здається, що ти потрапляєш, скажімо, в алею вечірнього парку, а насправді в тебе тече з рота слина, рука чухає потилицю, член звисає з розчіпнутих штанів, і ти сидиш в дурці, і немає поряд ніякої Варвари.
– Це тотальна війна внутрішнього і зовнішнього.
– Правильно, сідай – «п'ять»! Та мені здається, що між внутрішнім і зовнішнім є все-таки якісь канали, гармонійні переходи, хоча, напевно, є і катастрофічні. Шизофреніки – це потерпілі в катастрофі.
– А інші?
– Інші звикають поділяти світ на сон і дійсність, при цьому вважають сон чимось ілюзорним, не надають йому належного значення. Люди свої уявлення про успіх, щастя і таке інше пов'язують, в кожному разі, не зі сном. І тому вони так часто відчувають себе нещасними. Мають проблеми з побутом, грошима, їжею, сексом. Уві сні все це вирішується в найпростіший спосіб. Дійсний світ заклацує людину на сотні замків, робить з людини дволикого Януса, ув'язненого між майбутнім і минулим, а сон її звільнює. Але справа не в протиставленні, а в зіставленні. Наша дійсність і наші сни – одне і те ж саме, дві поверхні рукавички, щоправда, не можна бути одночасно на зовнішній і на внутрішній поверхнях, але рельєфи повторюються, впізнаються, так, ніби їх вивернули навиворіт. Або це нагадує сферу. Дійсність замкнута всередині сфери. Поверхня сфери – прозора, це наше життя. Сон – це все поза сферою. Людина намагається витлумачити сон, а це те саме, що тлумачити стілець, який бачиш перед собою, або обличчя в юрбі. Чи все потрібно тлумачити? Чи все надається до тлумачень?..
– Що означає, коли сняться мерці?
– Зміна погоди. Одна річ, коли вони мовчать, інша – коли говорять.
– Що означає, коли вони говорять?
– Це якась важлива звістка.
– Важлива звістка те, що вони говорять чи якась важлива звістка чекає на мене після пробудження?
– Варто запам'ятовувати їх слова. Вони важливі.
– Мені вряди-годи сниться мій однокласник, який загинув, потрапивши під поїзд. Мав неповних двадцять років. Дурна безглузда смерть. Він йшов уздовж колії. Назустріч по сусідній колії сунув поїзд. І за шумом того поїзда він не почув, що ззаду мчав інший. А може, щось на нього найшло, і він відключився від зовнішнього світу. Труна була закрита. Кажуть, що його там змололо на кавалки. Тепер він мені сниться досить рідко. Раз на рік, а то й рідше. Раніше сни з ним траплялися частіше. Він мені сниться так, ніби він живий. Мав якусь тяжку хворобу. Перебував у якихось особливих лікарнях. І досі чує небезпеку для здоров'я. Тому мусить пильнуватися, рідко з'являється на люди. А мені чомусь незручно сумніватися...
– Це тому що ти не бачив його у труні.
– Він перший з мого покоління, кого забрала смерть. Змалечку я знав – люди помирають. Похорони траплялися, як і все на світі. Це була одна з ряду, щоправда, рідкісних подій, тільки обставлена в якийсь своєрідний спосіб. Ось цей малюк на фотографіях з похорону діда-стрийка – я. Смерть не усвідомлена як смерть. Смерть для дитини – це хвороба, яку не вдалося вилікувати. Можливо, цей погляд настільки засідає в свідомості, що сни потім його модифікують, і мрець виявляється хворим, а тому і живим.
– Де знаходиться мрець у сні?
– Сон – це часопросторове ніщо. Ти пересуваєшся, але відстані нема. Ї часу також немає. У сні немає світил, які міряють час. А якщо щось таке є, то це більше нагадує відображення місяця у воді. Безконечна порожнеча. Але все поряд. Немає юрби. Немає множинності. Деколи сняться інтер'єри, міста. Тобто – ніби і є простір, але він якийсь нетривкий, якась ніби комп'ютерна дійсність. Там і зустрічаєш мерців.
– Чи є відчуття верху і низу?
– Так. Мерці знаходяться завжди трохи нижче. Деколи сняться якісь неймовірно високі будівлі, нестійкі, рослинні. Я потрапляю на саму верхатуру. Виникає відчуття небезпеки. Деколи сняться райони
міста, яких в дійсності немає. Причому, це повторювальні сни. І місто з тими неіснуючими районами одне і те саме. Там, де Високий Замок, знаходиться ціла система будівель, в яких розташовано зали якогось музею чи картинної галереї. Над парком Франка, там, де готель «Дністер», нібито стоїть величезне напівзруйноване приміщення, палац в псевдо-класицистичному стилі, де можна знайти залишки старої зброї і навіть якісь скарби, а сам парк, дивним чином, накладається на той парк, що над Краківським базаром і там далі, за парком, – цілком «недосліджене» автономне місто. А посеред міста, хоча важко визначити, де саме, якщо порівнювати з теперішнім Львовом, знаходиться ще одне місто – місто-цвинтар, оточене середньовічним муром, і власне воно є на якомусь підвищенні, до нього треба підніматися східцями, як на якийсь античний форум, проходити через помпезні брами. У цьому місті-цвинтарі мені часто доводиться блукати. До речі, і та галерея на Високому Замку якимись своїми прибудовами виходить на той цвинтар.