– Чи є у вельмишановної публіки запитання доповідачу?
– У мене виникло таке питання. Ви стверджуєте, що дальній світ, як і ближній, не потребує живого бога, хоча створює собі замінників, себто кумирів. Чи не означає це, що, з цієї точки зору, між ними нема різниці?
– Різниця є. Вони в різний спосіб обходяться без живого бога. Для ближнього світу дуже важлива традиція, дідівські звичаї, віра батьків. Будь-яке захитання стовпа традиції жорстоко карається. Іудейські первосвященники мали Їсуса за нищителя традиції. Вони не надто переймались питанням, чи Бог він, чи Син Божий і т. ін. Так само й Рим згодовував перших християн диким звірям у цирках, бо вони, як ввижалося Римові, підкопувалися під римські традиції. А в Іудеї Пилату про традиції Риму і не розходилося. Рим шанував місцеві звичаї. Головне, щоб не було бунтів проти Риму. Пилат вволив волю тубільської юрби, щоб вона не бунтувалася проти Риму. Для нього розп'яття Ісуса було питанням спокою. Якби він знав, чим це обернеться в майбутньому для Риму, то, напевно, знайшов би спосіб зіслати кудись тихенько новоявленого месію – так, щоб про це ніхто не знав і щоб, таким чином, не відбулося воскресіння. Підсумовуючи, я сказав би так: ближній світ не потребує живого бога, бо його бог – традиція, а дальній світ не потребує живого бога, бо навіть і не підозрює про його трансцендентне існування. Прошу!
– Як виникає дальній світ?
– Ознаки дальнього світу я вже з'ясовував. Але, в міфологічному сенсі, він виникає з моменту вигнання людини з Едемського саду. Найгармонійніший ближній світ – це Рай до гріхопадіння Адама і Єви. Бог – поряд, природа злита з людиною, їхні зв'язки – безпосередні. Немає ні традицій, ні книг, ні грошей – нічого, що б опосередковувало їхні зв'язки. Після вигнання людини Бог, ясна річ, віддаляється, природа стає ворожою, земля проклятою, хліб свій людина дістає в поті чола, діти родяться в муці і гріху... Але Бог не надто далеко, людей – небагато, всі вони – одна родина. Вигнання з Раю – це тріщина між Богом і людиною, яка збільшується з кожним поколінням. Чим більше людей, тим далі істинний Бог. Люди створюють собі своїх божків, ворогують під проводом тих божків, розходяться в різні боки, бо ще є куди розходитися. Тут, очевидно, діє якийсь числовий закон. Але, хіба в часи розселення і ущільнення. Ідеальний ближній світ – це гармонія між Богом, людиною і природою. Це Едем. Але Едем втрачено. Людина творить людські ближній і дальній світи. Людський ближній світ – замінник едемського, де Бога замінено традицією. Людський дальній світ – взагалі безбожний. Він виключно земний, тобто сатанинський.
– Чи відбулося у випадку з розп'яттям Ісуса кооперування дальнього (римського) і ближнього (іудейського) світів?
– Так. Хрест, на якому розіп'яли Ісуса, може бути страктований і в символічному сенсі. Тут є навіть декілька поверхів символу. По-перше, це схрещення інтересів дальнього (римського) і ближнього (іудейського) світів. По-друге, це перехрестя ближнього (іудейського) і ближнього (Ісусового) світів, місце, де вертикаль перетинає площину. По-третє, це спосіб знову перейти у трансцендентний стан, двері в абсолют, вказаний шлях. Мене особисто не влаштовує трактування цієї Події як самопожертви чи як способу викуплення всіх людських гріхів. Це або метафора, або залишок старих вірувань – оце заклання Агнця, їжте тіло моє, пийте кров мою... Занадто натуралістично, якщо це не метафора. Адже Ісус добре знав свою земну долю, писання мало бути сповнене, тож яка тут самопожертва? Жертва! І не могло бути інакше. Початок проповідництва з тези «Сьогодні збулося писання, яке ви почули» з необхідністю провадить до хреста на Голготі.
– Виходить, що розп'яття ніяким робом неможливо було уникнути?
– Абсолютно вірно. Нас чисто по-людськи вражають ці деталі в Гефсимані, Іудина зрада, відречення Петра... Але, до певної міри, вони не суттєві. Якби не ці, то були б якісь інші деталі, які б нас так само бентежили. Це тому, що ми підсвідомо передбачаємо інші можливості – щоб, якби Іуда не зрадив, а щоб, якби учні вчинили бунт і визволили Ісуса, а що, якби Ісус навернув у свою віру Пилата чи сторожу? Все це дуже людське. Тоді б не було воскресіння, не виповнилася б місія Ісуса на Землі. Воскресіння – найважливіша подія, без якої християнство було б неможливим. Воскресіння підтверджує всі Ісусові слова, як тільки може Життя підтвердити Ідею. Завдяки Воскресінню Ісус остаточно поєднується зі своїм ближнім світом – з Богом, з Отцем. Бог, таким чином, знову відновив зв'язок з людством.