Так в котрий раз
Росія світ
Від бід порятувала.
Січень 1992 р.
КОРОТКИЙ ЛИСТ ДО ОЛЕСІ
З циклу «Листи з Олександрії»
шабадабада шабадабада
мужчина і жінка
шабадабада шабадабада
двадцять років по тому[15]
напевно і неодмінно
зустрінуться знову
і говоритимуть про
шабадабада шабадабада
тобі тоді буде вже
вибач з жінками про таке не згадують
просто ми станемо старшими
себто досвідченішими і мудрішими
аж на цілих
шабадабада шабадабада
а найголовніше і найсуттєвіше
те що ні ти ні я окремо
ані ми обоє разом
ні за чим абсолютно не
шабадабада шабадабада
шаба даба да
ВІРШ АМЕРИКАНСЬКОГО ЗБОЧЕНЦЯ
Переклад присвячується Аліні
дівча пухнасте у короні маковій
їсть пластівці й дурниці милі меле
між індіян оплачених-оплаканих
за те що ти украв її у мене
її володаря велично-воскобрового
ще й плюнувши в важкоповіке око
до того й тогу шарпнув розідрав – ого –
прирік кнура нову крутити муку
жахіття це кохання це фіалку
цю жаль і відчай заливають вщерть
ти ж розламавши дурнувату ляльку
ще й голову її пожбурив геть
за те що ти спромігся сперти
а я не уберіг – тепер ти
маєш померти
ФАНТАЗІ
Близ міста Санто-Домінго
В республіці Домініканській,
У домі на пальмових палях,
Живе мала Домініка,
Дочка чаклуна місцевого, –
Мулатка оливковошкіра,
Довгонога, масляноока,
Вже старша за 10 літ.
Якби ми зустрітись увечері
На березі океану,
Де пальми стоять витинанками
У блиску води і піску,
Я взяв би тебе, Домініко,
За твої тонкі передпліччя,
Ривком би наблизив до себе
Переляк в твоїх очах...
А потім, сповнений вдячності
За те нетривале щастя,
Дорога к якому дедалі частіше,
Лежить через брами аптек,
Я б гаряче-емоційно
З тобою, мала, попрощався б,
Пообіцявши путівку
В піонерський табір «Артек».
СПОГАД ПРО СВІТЯЗЬ
Цей всесвіт – озеро, а світ у ньому – острів.
А доокола всесвіту – боги.
Творили просто, спочиваєм остро,
І сьомий день постійно навкруги.
Це озеро ще й – чаша кришталева,
В якій парує тепле молоко.
Проходить Сонце крізь сузір'я Лева
І ніжиться в піску малий Левко.
А світ цей – ще й осонцена пустиня,
Що переходить у розкішний сад,
Де чеберяють Марта і Христина
Через пісок в їдальню і назад,
Де, вживши хто тампакс, хто просто ватки,
І внутрішній в собі навівши лад,
На сонці підпікаються мулатки,
Й між них мулат, липкий, мов мармелад.
А я, з мулатки знявши амулетку,
Від'їду, – знов окремо від усіх,
На глибину пожбуривши монетку,
Чим відкуплюсь за несвідомий гріх.
Серпень 1992 р.
ЛИСТ ДО ІННИ Д.
З циклу «Листи з Олександрії»
«А я, між іншим, теж з осені...»
Дівчино з осені, Інно осіння,
Хоч осіяння, як не воскресіння
Прагне від тебе душа.
Але пора всеп'янкого весілля,
Часом безсилля, а часом – всесилля, –
Вже та пора перейшла.
Зваживши силу і знаючи ціну,
Просто дивлюся на тебе, осінню.
Просто дивлюся – і все.
Літо стоїть, вигріває насіння,
І приміських поїздів голосіння
Вітер над лісом несе.
Буде ще шанс у розсипанім серпні?
Ми ще ж не прокляті, ми ще спасенні.
Я ще ж згорів не дотла!..
Скалко у оці, голко у сіні,
Дівчино, зірко, іскро осіння,
Де ж ти раніше була?..
Червень 1992 р.
***
О.Р.
Це ані добре, ні погано.
Це просто сталося – і квит.
Чужа жоно, чужа кохана,
Пощо ти увійшла в мій світ?
Печаль то схопить, то відпустить.
Очима глип – в сузір'я Риб.
Ми переходимо цю зустріч,
Як переходжуємо грип.
Печаль ця витисне і вижме,
Лишивши щось на самім дні.
Це все закінчиться за тиждень,
Ну, максимум, за 8 днів.
Розмажем вітер по обличчю
Й цю осінь струсимо з одеж.
Бо я ніколи не покличу.
.Та ти ніколи й не прийдеш.
***
Комедіантко, акторко, фіглярко!
Маріонетко, напудрена лялько!..
В горлі образа каменем стала –
вернуться
15
«Чоловік та жінка: 20 років по тому» – французькій кінофільм режисера Клода Лелюша, знятий 1986 року; що та стрічка є продовженням його ж фільму «Чоловік та жінка» 1966 року. «Шабадабада» – початок вокалізу у музиці, яка є лейтмотивом обох стрічок. – (