Вершина вже взята!
Твоя наречена – вагітна!
На другому місяці ходить,
кохана, жадана, єдина,
зваблива, зрадлива, негідна!..
А ми зі святами
назад повертаєм голоблі
І плентаємо крижаними світами,
холодні, голодні.
Прощай,
недосяжне, святе, сокровенне...
Крізь одяг промерзлий, промоклий
Вганяємо голки у вени –
нехай порятує нас морфій!
… Отут упаду, задубію,
але не програю двобою,
Той, перший, – минущий.
Він піде.
А я залишуся
з тобою,
Моя Антарктидо.
Проза віршиком
– Молодьож!.. Не має совісті! По ногах старій товчеться!!
Я в районному автобусі, як у Ноєвім ковчезі. Шофер, наче Каліостро, глипнув знаюче і гостро, – половинкою білета ощасливлює поета. А на склі в його кабіні – Мерлін Монро в бікіні. (Двадцять років як померла, а мужчин хвилює, нехороша така...)
Гамір, наче на базарі, Тварі всякої по парі: гуси, кролики і бройлери, і два колеса до ровера.
Провінційна Маргарита спокушає так відкрито. Ти ж нічого їй не зробиш. Це ж не човен, а – автобус.
Ось ми з нею груди в груди. Люди ми чи вже ж не люди?! А водій у ту ж хвилинку: «Станьте, – каже, – гражданє, ялинкою». І на мене звідусюди без ніяких без підстав:
– Стань ялинкою, будь ласка, а бодай ти дубом став!
Але за плечима в неї я очима відшукав синій томик «С. Есенин» в старшокласниці в руках. І раптового прозріння обпекло мене тавро: ну чому цього Сергія так читає мій народ? Поетичні феномени догоряють як зоря. Фе на тебе, фе на мене, зараз ти, а завтра я. Поетичні супермени, кричимо до хрипоти, а що «все мы в мире тленны», не сказав ні я, ні ти...
Я зійшов на півдорозі і поплівся навмання. Може, стріну по дорозі десь рожевого коня...[17]
І стислося серце.
І вперше здригнулась рука,
І він замість вбити
всього лиш смертельно
поранив.
«Добий, щоб не мучився, – брат гладіатор
порадив. –
Добий, щоб не мучивсь. Така його доля гірка».
Добий, щоб не мучивсь. Себе у собі поріши.
Заріж ту струну, якої мовчати не змусиш,
І вогник любові на самому денці душі
Добий, щоб не мучивсь,
добий, щоб не мучивсь.
А потім на вищий іще піднімися щабель.
Знайди в собі мужність
Згасити в собі свою мужність.
Самого себе
в добиванні самого себе
Добий, щоб не мучивсь,
добий, щоб не мучивсь...
Фантазійне
Я в безвітря утік, як в безвір'я
Утікають від тисячі вір.
Я нараз уявив, ніби звір я,
Одинокий, зацькований звір.
Утікав, як в безхліб'я від хліба,
Як у безвість – від миру й війни.
І безсоння оранжева риба
Запливала в розхлюпані сни.
Говорила: «Пливи за пороги,
Де ще зроду життя не було.
Там зневажим закони природи
І увічнимо наше тепло!
Все зруйнуєм. Нічого не жалко!»
Та коли я ступив до води,
То мені синьогуба русалка
Тихо в спину сказала:
– Зажди...
***
«О-ля-ля! – сказав Артюр Рембо,
Кулаки стискаючи в кишенях, –
Знову цілять не по тих мішенях,
Людство знов когось не вберегло».
Так вже споконвіку повелось,
Що свистить каміння у повітрі
І новітні грані непомітні
У мистецтві відкриває хтось.
Ось прийшов і в небесах повис
Високосний номер телефону,
Ніби заголовок фейлетону:
«Альпініст не озирнувся вниз».
І пілот не озирнувся вниз,
Висоту хапаючи очима,
Та з тієї самої причини
І поет не озирнувся вниз.
Голосами наших матерів
Кличе нас колишнє і минуле,
Але що позаду ми не чули,
Ми повинні бути угорі!
Це є поезія найвища,
Це є найвища простота,
Коли передаються вірші,
Як поцілунки – з уст в уста.
Твої пісні легкі і світлі
(їх так сприймають слухачі),
Та пам'ятай – у цьому світі
Є свистуни і стукачі.
А ти – гітара, гілка з дерева,
Іти сьогодні на кону.
Скажи, кому твоя заревана
Душа потрібна, ну, кому?..
Вдягайся модно, лайся модно,
Та час від часу пригадай,
Як слухав дзвона Квазімодо
В глухонімому Нотр-Дам.
Він припадав до дзвона тілом,
Він разом з ним літав, літав...
О, скільки тих, які хотіли
Тілами битися в тіла,
А язиками лізли в душі...
Я й сам колись таким грішив.
Пісні, мов кошенят задушених,
В зубах по вулицях носив.
Душа повільно прозоріла
Все по ночах.
А по очах
Боляче вдарило прозріння:
Про що кричав?
Кому кричав?..
Є вуха, що немов корою,
Укриті суєтністю змін.
вернуться
Образ рожевого коня присутній у вірші Сергія Єсеніна «Не жалею, не зову, не плачу» (1921). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).