Де, в тих?.. Та ні, тьоть Хоно, занадто він чесний для того... Ну, вони ж скрізь були. В кожній школі сидів поряд з директорським кабінетом піддорадник, або й цілий дорадник. А в університеті ще недавно та-аке робилося... Ні, ну ви ж знаєте, вони зараз мовби-то прийняли присягу вірності. Вони ж не можуть її зламати. А він? Та напевно, що ж викликали на співбесіди. А кого тоді не викликали? (Замислюється.) Тьоть Хоно, тьотю Хоночко... Можна вас про дещо попросити?.. Ну, бачте, ви вже й самі здогадалися. То збігаєте? Ну, скільки... Я дам вам двісті, а ви всю решту, всю здачу залишите собі. Так, я знаю, теж подорожчало, але за сто сімдесят – сто вісімдесят ще ж напевно можна купити найдешевшого. Добре? Згода?.. Ну, тьоть Хоночко, і що б я без вас робила б... (Радісно і швидко їде до столу, виймає звідти, з-під скатерки, пару крупніших банкнотів і передає їх у вікно.) Ну, я тут на вас чекатиму, тьоть Хоно. Тільки ж ви швиденько давайте... (Замовкає, проводжає поглядом когось там, за вікном, якийсь час мовчки дивиться на площу.) О, збираються. Знову мітинг. Ой, а як потемніли прапори у темно-сірих. Майже чорні... І у світло-сірих теж. Майже темно-сірі. Проти чого ж це вони сьогодні виступатимуть? Напевно, знову проти мольви. Вони проти неї виступають, а її всеодно будують. Мольвісти, мольвознавці в усіх газетах їм торочать, що вибух Південної мольви – чиста випадковість, що мольви якщо й вибухають, то не частіше, як раз на сто тисяч років... А вони всеодно виступають... проти... Ну, і їх теж потрібно розуміти. Треба ж виступати... проти.. ну хоч чогось проти... (Раптово втративши інтерес до мітингу, під'їздить до столу, вмикає магнітофона, лише цього разу він працює, як радіоприймач.)
Голос диктора. сповіщає: А зараз передаємо останні новини. Блок так званої «чорної меншості» верхньої палати Народної наради надіслав Президентові пакет вимог та пропозицій стосовно рішучого і безповоротнього оздоровлення економіки, подолання гіперметаінфляції та розбалансованості наказової й виконавчої дисципліни. Під заявою, що закликає Президента до рішучості та твердості у проведенні жорстокої господарчо-економічної лінії, поставили свої підписи делегати Чорник і Чорненко, депутати Чорнієв і Чорняк, сенатори Чорний, Чорнецький, Чорнющий, Чорнильний, Чорневич і Чорнер.
Голос другого диктора: Триває переселення мешканців південних районів Маратарської області до сусідніх Тарамарської та Раматарської областей. Трудящі Тарамарщини наче рідних приймають переселенців з ураженої вибухом Південної мольви дільниці. Триває збір коштів на відбудову ушкодженої вибухом секції дванадцятого термінала Південної мольви. На сьогоднішній день зібрано вже понад...
( ОНА вимикає транзистора, трохи посидівши в задумі, котить до вікна.)
ОНА. Ну, де ж вона?.. О, йде нарешті!.. Тьоть Хоно! Ой, а що таке? Давайте, давайте швиденько... (Нетерпляче тягне руку за вікно.) Що? Оце тобі маєш... Та що ви кажете? Ну, так. Ну, так, звичайно через мене, тут нічим крити... Тьоть Хоночко! Але я думаю, це просто якийсь бовдур вас налякав. І ніякий він не дорадник. Чого б це дорадникові там ошиватися, у нього що, справ важливіших немає? А по-друге, дорадник – якби то був справді дорадник, – він би до вас і не підходив, він би тільки свиснув, і збіглося б з десяток виконавців, і миттю вони і вас підмели б, і продавця того також... А це вас по простоті вашій... То скільки ви кажете, йому дали? П'ятдесят? Все, що лишалося? Ще й своїх доклали? (На мить замислюється.) Ну добре, тьоть Хоно, зараз я віддам вам ту п'ятдесятку. (Неохоче під'їздить до столу, з-під скатертини вибирає купюру і з нею знову їде до вікна.) Ось, візьміть, тьоть Хоночко, і простіть мене, що на таку пригоду вас послала! А тепер давайте, ну давайте ж швиденько! (Нетерпляче сягає рукою за вікно і нарешті отримує звідтам якусь плящину з рідиною кольору чаю середньої міцності.) Ой, дякую, тьоть Хоно, ще раз і дуже-дуже-дуже!.. Ну, ви ж приходьте сюди пополудні, може, яка торгівля хоч надвечір буде. Та й мені трохи душу розрадите. Добре, тьоть Хоно? Ну, па-па...
( ОНА притискає пляшку до грудей, сидить у кріселку, легенько поколисуючи її, наче дитину. Потім кладе її собі на коліна, притримує однією рукою, другою причиняє вікно. Обережно під'їздить до тумбочки з телефоном. Відчиняє тумбочку, виймає звідти невеличку чарочку. Відкорковує пляшку. Наливає повну чарку і залпом випиває. Буквально слідом, майже без паузи шле другу чарку. Знеможено відкидається у кріселку, тримаючи чарку і пляшку, як найбільше коштовність. Кілька хвилин сидить без руху. Врешті, стрепенувшись, ставить чарку і пляшку в тумбочку, зачиняє її. Виїздить на середину кімнати. Її рухи знову чіткі і впевнені. Наближається до столу, клацає на пуск магнітофона. Лунає народна пісня «Горіла сосна, палала». Рухаючись вже наче аж у ритмі пісні, підкочує кріселко до шафи, відчиняє дверцята і з шафи дістає білий шлюбний вельон. Дивлячись на себе у дзеркало на внутрішній стороні дверцят шафи, накладає вельона собі на голову. Зачиняє шафу, від'їздить від неї на середину кімнати. І починає танцювати у своєму кріселку. Страшно танцює. Гарно танцює. Страшно гарно танцює.)
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ.
Дія друга
Та сама кімната. Може тільки мить тому ОНА ще танцювала у своєму кріселку. Та зараз пісня закінчилась, і ОНА вимикає магнітофона. Трохи засапалась. Втирає рукою обличчя, знімає вельона і ховає його до шафи. Поправляє волосся. Замислюється. Але це її замислення легке, бо під кіром. Затим вона ще якусь хвилину без певної мети переміщається по кімнаті, врешті знову під'їздить до вікна, відчинає його, визирає.