Храм і хрін!
Фундамент і ДУ ФУ!
Пиво і право!
Рак і рука!
Обрисом у блакиті –
рухлива темрява.
Вмикай свій колір!
Мітингуй! Обурюйся! Задкуй!
Застосовуй тактику!
Перекроюй окріп! Сип скаргами!
Потрушуй клешнею!
Ближнього собою насить!
Сій свій смак!
ПРОХІД ВУЛИЦЕЮ АКАДЕМІЧНОЮ
(Версія 1983 року)
По Академічній,
усіма помічені,
віті ми і юри ми –
шпацеруємо.
А назустріч – з голочки –
галечки та олечки
з личками мальованими:
не знайомі ми.
Як люблю я погляди
у юрбі знаходити,
юні, іронічні,
на Академічній.
Варяться тут моди,
джинси свідчать – хто ти,
дудочки, банани
володіють нами.
А під «Шоколадний»
підвалюють лади,
форди і фіати
(фіри і фіакри).
Джентельмени в курточках –
налітайте, курвочки.
(Ти дивак постійний –
бачиш ти крізь стіни,
на акторах модних
затамуєш подих...)
В місці вітровому,
біля гастроному,
радяться музики –
гендлярі великі:
– Мати Івану
фендер-піано!..
– Станемо навмисне
коло «Інтуристу»!
Віті ми і юри ми–
стоїмо і куримо.
Нами вже помічена
найгарніша дівчина.
Ти, смішний до відчаю,
промовляєш ввічливо:
– Ви така чорнява,
як турецька кава...
На Академічну
небо сипле ніччю,
і говорять «па» їй
парочки й компанії.
Спорожнілі й гарні
замкнені кав'ярні...
Ми ж, напившись кави,
довго-довго-довго –
довго ще блукали.
СОНЕТАРІЙ
========================================
КАВА
Натхнення – це бармен – до ваших послуг, –
що заклинає каву, як змію,
і варить бідну голову мою
в цій рідині, відтяту за непослух
турецьким ятаганом. Визнаю –
я став у чергу фацетів зарослих,
струнких цукерок і ножів дорослих...
Та я ще не прописаний в раю!
Чоколядовий рух, температура
червоних уст і божевільних бджіл.
У незнайомки погляд, як в лемура, –
аж цукор переламує навпіл.
Я ж – думкою в районі Сінгапура –
своє обличчя виляпав на стіл.
СОНЕТ З РУДИМ КОТОМ
По шурхоту опалому, в промінні,
примруживши очей зелений зблиск,
іде на полювання василіск
по щебети, по душі їх осінні.
Останнє соло плавиться, як віск,
і опадає, і назустріч тіні
летить – рудий хормейстр в онімінні,
та все-таки – який із хору зиск
у час, коли співає шлунок басом,
птахам дають червоні комірці.
Театр муркотить, і в паніці
тікає черга небесами й плазом.
В партері слух напружують тим часом
ті, хто ще слухачі, хоч і мерці.
СМЕРТЬ ГЕРОЯ
(Комар)
Іржавий простір в комаринім тілі
сопрано стер на порох. У трубі
крихкого носа помпи вже слабі.
А кров тече крізь русла скам'янілі.
Ні палива, ні співу, ні тобі
краплини співчуття... Як на вугіллі,
несуть його мотори зіржавілі
з останніх сил свердлити слух юрбі.
Він – камікадзе, що небесні тони
на неї б кинув, як на ешелони,
і вже по смерті став би кавалер
найвищих орденів! почесні списки!
знамена! сурми! залпи! обеліски!
якби його мій ляпас не розтер.
LOVE STORY
(Мелодрама з п'яти сонетів)
1. МАРЕННЯ
Про те, хто ти така насправді,
мені відомо, але вдача
моя плебейська, наче псяча
проста душа у леопарді
чи горб у віршах Леопарді,
чи козаки у творах Панча,
чи фіга в шкірі помаранча,
чи помаранчі на більярді.
Така натура – я тремчу,
коли подумаю, та сітку
на видива твої плету,
майструю клітку золоту,
плекаю найніжнішу квітку
й молюся піхвам і мечу.
2. ПОДОРОЖ
Я знов у подорож іду
до амазонки, для початку
шепочу: «Ти – моє дівчатко...»
І лижу скупану в меду,
а пальці переходять кладку,
мов розбишаки, у саду
її принад, і я краду
ці видива собі на згадку.
Коли медовий мій язик
вона, немов цукерку, смокче,
я зависаю, наче птах,
під гупання її музик,