вологі схови і принишклі ядра
театр кімнати перехід у завтра
де все порожнє все округле сіре
дими газет двірник апостол міста
сміх школярів прояснена і чиста
мелодія відльоту прощавай
оревуар арівідерчі бай
твій катафалк на обрії зав'яз
твій погляд впертий в піднебесся згас
твій ангел над тобою твій двійник
твій сміх повзе розсіюючи лик
твій крик як прірва сон твій без кінця
слабий твій шепіт згадує отця
і сина і свя... череп твій між вух
стартує в ніч твій зіржавілий дух
ДОПЛЕНТАВШИСЬ НЕ ЗНАТИ ЯК
сюди, допхавши кожен грам
себе самого, ти закляк
на перехресті і свій крам
в безодню копнув з піни й хвиль.
Ти на поверхні. Тиша. Штиль.
Світ сам по собі. Йде процес
інфляції. Твої жінки
стовбичать тупо в чергах без
кінця. Їх трепетні думки
обмацують товарний бум
прийдешнього. Ти йдеш у тлум.
І тлуму пропонуєш. Хто
тебе жене на цей базар?
Долярів сто, ліхтарень сто
і сотні немічних нездар,
папір, слова, потоки слів,
куди і ти язик заплів.
Поверхня наповзає на
горлянку, гостра, наче ніж
різницький, глибина вікна
притягує, крадешся між
двома безоднями, і для
гарантії висить петля.
Мій бідний звіре, хто тебе
ще пожаліє, як не я?
Дай лапу. Все воно на «б»
і не вартує ні хуя.
Хто розіп'явся, хто воскрес,
а хто – як на базарі пес.
ВИРОК ДЛЯ ДЕБІЛА
Твоє тіло, вписане в розташування
предметів – знак присутності, мотлох мови –
надає сенсу кріслові, риштування
долонь, ногорукоголове
похитування і сапіння,
нитка голосу горло лоскоче, відчай
як хвиля нудоти, б'є у склепіння
черепа, застережливість слідча
тебе підхоплює, ти п'єш зі шклянки
порожнечу, стверджуєш і говориш
«ні», ти виконуєш забаганки
слідства, ти згадуєш і ти повториш
все – як, де, куди і так далі,
та щоразу інакше, тебе зацікавило
власне зіткнення з вироком і деталі
виконання. Ти вирок гугнявиш, як правило.
ВІДЧУТТЯ СПОВЗАЮЧОЇ ШКІРИ
як панчохи ніч відбитки візій
обрисами заповзають в діри
простору фіксованому в кризі
і тому твердому як тролейбус
день повзе безглуздий і набитий
виразами фізій Амадеус
чи пияк чи хворий шепче пити
у норі до себе сам у собі
як в норі і найніжніші нори
потребують нір і в кожнім хробі
набрякає хіть і плеще море
вкупі з небом і зодіакальні
вихри визначають кут падіння
цегли швидкість руху до їдальні
від робітні до збожевоління
бунт гряде по вінця повен час
Христе
не рятуй не милуй нас
ГНИЛИЙ ЗУБ КІМНАТИ В ОЧІКУВАННІ СВЕРДЛА
телефону, жіноча піхва на тому
кінці дроту, тиша привалює два
отвори вух, які нерухомо
мандрують крізь день, піхва згадує номер
телефону з фантазіями на тему
довжини (заримовується Житомир
і повзе вздовж погляду), ми бредемо
коридорами тиші, тоді як найліпше було б
все ж таки видзвонитися і затерплий суглоб
вийняти з нерухомості – в місто! –
знайти її! вивільнити її
з телефонної пастки, зі шкіри змії –
та пізно! і нині, і присно!
нема! (чи є?) і чия? намололи ви...
та Господу все видно зверху,
тобто: всі прутні світу підняли голови
і встали до неї у чергу.
КОШМАР З ЧОРНОЮ КІШКОЮ
Жінки відлітають за обрій валютними
рейсами. Риси їх, брате мій, в пам'яті
зрощуються з їх іменами, часами ті
надзвукові колажі з многолюдними
і комфортабельними салонами
не повертаються, переповнюючись
тягарем часу і перетворюючись
на галереї дзеркал із бездонними
впадинами і коридорами. Брате мій,
майже щоночі я там. Все інакше і
зовсім не так, як назовні. Від нашої
злої поверхні далеко. В царатовій
плівці юрба відступає. Тільки
моторошно. Страх. Звір.
Різкі розриви. Непевні стики.
Чорна бестія лізе в зір.
Зрада. Смерть. Кішка. Ти гладиш шерсть.
В цей час що відбувається? Де?
Серце – стиск перехресть –
у пазурах терпне, тверде.
ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ
(Злодійська балада)
Предмети набувають цінності, як бутлі з бродінням градусів,
Можна накреслити схему їхнього розташування.
Та головне – це двері, замок, що від надуживання
заклинює. Ліфт. Вантажівка, залита шизою радості.
Предмети різні, та в чомусь однакові, як барани.
Їх можна транспортувати в напрямку обрію, можна
складати з них експозиції, закопувати, вони