– Який-небудь фінансист міг би це описати саме так. Маркс, наприклад.
– Чому було заповідано Христом не давати грошей під проценти?
– Де це ти таку заповідь відшукав?
– Не в заповіді. Але ж це наскрізна тема в Євангеліях – тримайся подалі від грошей. Богу – Богове, а кесарю – кесареве... митники, лихварі, торги у храмі, розрахунки в притчах, пробачання боржникам... що дороге, а що дешеве... скарбничий апостольський і тридцять срібняків.. Тема грошей, з певної точки зору, провідна у Новому завіті. Це те, чого майже нема у Старому Завіті. Всюди застерігається – хочеш іти дорогою Христа, тримайся подалі від грошей. Гроші – це найбільш людське, бо породжене стосунками між людьми, і гроші ж – це найбільш антилюдське, бо це те, що «огрошовлює» людину, обезличує, розмиває, знищує її сутність. Якщо людина – це поле зіткнень між Богом і Сатаною, то гроші – це, безумовно, зброя Сатани. Між дияволом і людиною існують грошові розрахунки – продаж душі, чи не так? Між Богом і людиною про це нема й мови. Що є в світі більш приступне кожному і більш неприступне, якщо йдеться про значну кількість? Через що кояться найтяжчі злочини? Що ще вважає себе еквівалентом світу, як не банк? Банк – центр світу, зоря, довкола якої крутиться все – всі стосунки, всі види діяльності, землі, країни, минуле, теперішнє, майбутнє. Банк – центр пекла. Подивись, як американці мізкують про успіх своїх фільмів – такий-то фільм за такий-то час зібрав таку-то суму, це фантастично! Якщо бідний українець захоче похизуватися чимось подібним, і якщо він до того ж не рагуль, то він згадає Довженка, Параджанова і кількість відзнак, що отримали «Тіні забутих предків» на міжнародних фестивалях. Але ж не кількість доларів! Американці дитинно безпосередні. Напевно, деякі мозкові центри у них через непотрібність атрофувалися. Вони переконані, що вони – найкращі, найпрацьовитіші, найрозумніші, що вони – надія світу, що вони допоможуть світові зберегти загальнолюдські цінності... Бо вони – найбагатші. Вони багаті, це правда. Але чи багатими заповідав нам бути Христос?
– У тобі промовляє більшовик.
– О, це дуже американський аргумент.
– Хто відмовлявся від багатства?
– Все правильно. Це спокуса, одна з найсильніших. А хто в нас головний спокусник? Якщо ми хочемо бути правдивими, якщо ми хочемо бути врятованими, треба усвідомити – торкаючись грошей, ти торкаєшся диявола.
– Заліпив. Тоді ми всі живемо в дияволі.
– А хто цар цього світу?
– Що ж робити? Користуватися кредитними картками?
– Ми зовсім забули про відсотки! Що ти там молов про лихварство?
– Це великий гріх.
– Чому ж це гріх? Для прикладу, я володію певною сумою, Я можу її у щось вкласти. Скажімо, зібрати бригаду кравців, закупити тканини, пошити штани і продати їх на ринку. Оскільки мені належить ідея, а я довго досконалився, щоб стати розумним, я продаю штани так, щоб вторгована сума була вдвічі більшою від вкладеної. Кравецька праця і матерія коштуватиме мені, скажімо, половину моєї первинної суми. Отже, в разі комерційного успіху, я отримую свою суму назад і ще п'ятдесят відсотків прибутку. Все ясно?
– Так.
– Нехай весь процес триває місяць. І от до мене приходиш ти і позичаєш в мене цю суму. На місяць. Це означає, що я, позичивши тобі її, не зможу найняти кравців, закупити тканини, виготовити продукцію, реалізувати її і отримати прибуток. Чи не так?
– Так.
– Чи не є законним моє бажання, позичаючи тобі на місяць ті гроші, загарантувати собі відповідні відсотки?
– Так. Але якщо ти грошовий мішок, а не перший ліпший друзяка при грошах, то ти вже взагалі нічого не робитимеш, тільки позичатимеш під проценти. Тобі це більш вигідно, ніж вилазити зі своїм товаром на ринок – менше ризику. І брехня полягатиме в тому, що ти вважатимеш себе співтворцем. І таких, як ти, багато, всі вони позичають під проценти, інші шиють, будують, виробляють, і раптом – нема попиту. Борг нема як віддати, проценти ростуть, люди, цілі країни, цілі покоління стають рабами. І це в наш час – час, так би мовити, тотального прогресу. З якої речі? Тому що позичалося під проценти. А коли немає чим розраховуватися в теперішньому часі, борг перекладається на майбутнє. Так гроші пожирають час. Так наближується Страшний Суд, У кожному разі, бунти, революції, кровопролиття. І дідько отримує те, що йому належить.
– Маєш альтернативу?
– Старий, все написано у Святих Книгах. Боржникам – пробачати їхні борги. Під процент грошей не давати. Любити Господа, любити свого ближнього, як самого себе...
– Але ж всі роблять інакше.
– Що тобі до всіх? Дбай про спасіння своєї душі.
– Але всі...
– Оце і є ближній і дальній світ. Ти і всі. Ти думаєш, всі це роблять, і я це робитиму так, як вони, а, може й, ліпше, тоді я стану успішним, і робиш помилку. Тебе спокушує дальній світ. Так, він може добре заплатити, коли купитися на його умови. Адже гроші – його головний аргумент. А якщо викреслити гроші, поняття грошей зі свідомості твоєї, його, Її, їх – які залишаться аргументи? Зеро! За які гроші ти купиш ностальгію за дитинством, скільки коштує передчуття повернення до рідного гнізда? Або відчуття, що пісня, яку ти співаєш, єднає тебе з мільйонами мертвих, живих і ненароджених? Або – що ти притуляєшся до дерева, і це дерево тебе впізнає, бо знало тебе ще малим, бо росло разом з тобою?.. Категорія ближнього і дальнього світів – універсальна. Її можна прикласти до всього, що стосується людини.
– Я читаю зараз Хема[24], «Фієсту». Приклади цю категорію до «Фієсти».
– Там зображено катастрофу ближнього світу. Це болісна спроба його реставрації. І безуспішна. Джейк – поза батьківщиною. Бо Америка не може бути батьківщиною. Джейк – поза родиною. Нічого не відомо про його родину, є вона чи немає, це неважливо. Джейк не може поєднатися з коханою жінкою, не може мати дітей. Єдине, що йому залишається – робота, приятелі, вештання, пиятика. Він полишений сам на себе. Він перекотиполе.
– Але ж у романі проступає і ближній світ.
– Так, на кожному кроці. Але як? Існує Париж, але він якийсь не французький, – його мешканці – хто завгодно, та найменше французи. Є Іспанія з прибульцями з Парижа. Але в Іспанії є і сама Іспанія, в цьому Хему, чи може, Гему не відмовиш, тому він і був геніальним для свого часу письменником.
24
Хем – так «фамільярно» називали у СРСР американського письменника Ернеста Гемінґвея, котрий був найпопулярнішим американським літератором у Радянському Союзі 50-70-х років, фотопортрет котрого можна було бачити у багатьох квартирах радянських громадян. (