А хто ж тоді навернувся? І куди? Всі товкмачать про чудо більше, ніж думають про християнське смирення, терпимість, любов до ближнього. Тому що світ не змінився. Він далі хворіє, боїться смерті, хоче бути ситим і хоче досягати свого найлегшим шляхом. Чудом! Скільки було воєн під Христовими знаменами! Та це ж мала бути найбільш неімперська, недержавна, пацифістська, чи що, релігія! Що ж, коли Бог вже неживий, соціум легко дає собі з ним раду. Пишеться новий канон, переобладнуються і будуються нові храми, твориться священницька ієрархія. Хочете мати справу з Богом – майте справу з попом. І де центр цієї релігії, чи то пак, її центри? Релігії, яка, повторюю, народилася на околицях імперії. Рим, Константинополь, Москва, Нью-Йорк... Дальній світ асимілював, спокусив християнство, розсіяв його апостолів, зрісся з релігійними структурами, перевернув усе догори дном і далі все ще продовжує перевертати. Це й не дивно. Інакше і бути не могло. Надавно їду я львівським трамваєм, не таким вже й набитим, чую якусь надривну базгарнину. І – о небо! – бачу мурина з затиснутою у руці, очевидно, Святою книгою, який, вирячуючи свої аж сині білки очисьок, проповідує на рівні – «Бог вас любит! Полюбите і ви Бога!» – змордованому трамвайному натовпу Слово Боже – ламаною російською, за іронією долі. Мурин, який приперся з Америки, провідує Україні, хрищеній тисяча літ тому! Що це за шекспірівський фарс! Хоча наш, як і будь-який інший, ближній світ сприйняв християнство в своєрідний спосіб, накладаючи свої поняття на віру Христову. Родинні свята, храмові празники, місцеві святі, колядки, щедрівки, крашанки... Дивно все це.. У чому ж тоді був сенс явління Сина Людського? У вказуванні істинного шляху! Шлях до спасіння вказано! Він, як вогняний стовп у небо, який не можуть затемнити і загородити усі соціумні привиди, усі ці псевдобоги, бо супроти нього вони – мізер. Спокушена ними людина відчуває себе мізером супроти них, хоче з'єднатися з ними, думає, що стає сильнішою, а насправді – гине. Людина ж, яка освітлена Ісусовим воскресінням, бачить мізер усього минущого, живе, готуючи себе до зустрічі з Богом, і рятується!
– Чи є у вельмишановної публіки запитання доповідачу?
– У мене виникло таке питання. Ви стверджуєте, що дальній світ, як і ближній, не потребує живого бога, хоча створює собі замінників, себто кумирів. Чи не означає це, що, з цієї точки зору, між ними нема різниці?