Бу-Ба-Бу

– Ні, поїхав би і прочитав.

– А що зробив би з доларами, якими б тебе купили американці? Роздав би бідним?

– Роздав би ближнім. Купив би якісь потрібні речі для родини. Вона теж не багата. Собі щось відклав би на пиво.

– Кажуть, що у Сполучених Штатах досить міцні зв'язки у шлюбній парі...

– Так, тому що шлюбна пара – це і є ближній світ середнього американця. Усе решта – тканина дальнього світу. Студент подається в той університет, де має найліпші шанси, отже часто покидає родинні місця, після навчання оселяється там, де знаходить добру роботу, втративши роботу чи знайшовши ліпшу, знову легко міняє місце проживання. Єдиним стабільним моментом за таких умов може бути шлюб. Не дім, не батьки. Та й то не завжди. Тому так це цінується і такого значення цьому надається. З огляду на це – Америка страшенно пуританська. Я можу мати коханку, і моя дівчина не буде надто проти цього бунтувати, головне, щоб я не зрадив її в іншому. У Штатах – в певних колах – це скандал...

– Марко собі виробив дуже дивну теорію. Вона дозволяє йому зраджувати мене, тому що я – американка. І не здатна збагнути його глибоких думок.

– Але вона приїхала сюди, і вона повинна брати до уваги ті правила, за якими усі ми тут живемо. Поки Варвари не було, ми усі давали собі якось раду. Тепер Варвара хоче нам відкрити очі, показати всю правду і спокійнесенько урити к бісовій матері, залишивши по собі руїну.

– Ти усе розкажеш своїй матері. Ти скажеш їй, що зрадив мене з іншою жінкою.

– Але ж та жінка – твоя коханка, чи ти забула? Чи казати моїй наївній матусі, що кілька разів ми кохалися втрьох, і саме ти це спровокувала?

– Я хочу, щоб ти щез і щоб тебе більше не було.

– Тільки не треба дивитися на мене такими телепатичними очима. Я тебе теж бачу наскрізь. Ти думаєш, я не розумію, що тобі розходиться не в якійсь там зраді, а що ти боїшся втратити контроль над моєю енергією? Бо хтось рятує мене, витягає мене з твоєї відьомської пащі? Згадай, які ти мені пісеньки співала опівночі. Вчепилася пазурами в шмат живого м'яса і не хочеш його відпустити?

– Марко, ти – божевільний.

– А ти – відьма! І забирайся в свою Америку!

– Дякую, любий. Дякую.

– Що за крик?

– Мамо, не чіпай мене. Варвара тобі все з'ясує.

– Не сваріться, дітоньки! Ідіть ліпше покуштуйте, яких я пляцків напекла!..

І ТУТ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ДІВЧИНА З ПЛЯЦКАМИ

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

МОНОЛОГ ПІД ЗАВІСУ

Косяки наших тіл

потрапили знов

у цей каламутний час.

Рибина музики агонізує.

Бубни небес і бас!

Клітини майбутнього монстра – цей

ошалілий люд.

Рев новонародженого

ознаменує

очей подвійний салют.

А поки що –

тертя валют, пальт, авт.

Черепахи мозків сповзаються.

Черепи – звалища правд,

і з них мурують парламентський череп

і добувають тепло.

… Членистоноге тіло у безміри погребло...

Простір – в інформаційних вирах.

Над кожним поселенням – німб.

Павукоподібні структури. Кожна –

сяйливий

Олімп.

Ці істоти над нами.

Я відчуваю їх владу.

Їх жовч.

Комашня наших душ в павутинні...

– Заткайся!

– Помовч!

Слова існують окремо. Мови провадять війни.

Імперії мов у тріщинах.

Пережиття ейфорійне.

М'ясо мов – себто ми – воїни

Апокаліпси.

Мотлох. Цвіль. Гнилизна. Прілі пахощі.

Кліпси

на бруці.

Розгублені погляди.

Пальці

на струнах арфічних. Коханці. Прибульці

космічні. Релігії. Сходи у небо.

Ангели.

Цар неба.

Обличчя цареве

веселе.

____________________________

 

ББК З4УКР7

Б90

Художнє оформлення Володимира Кауфмана

Б90

Бу-Ба-Бу: Тимчасово виконуючі обов'язки Магістрів Г/ри в особах Патріарха Бу-Ба-Бу Юрія Андруховича (нар. 13.03.1960), Підскарбія Бу-Ба-Бу Олександра Ірванця (нар. 24.01.1961), Прокуратора Бу-Ба-Бу Віктора Неборака (нар. 09.05.1961), зібрані з нагоди сторіччя (34+33+33) їхніх уродин, яке виповнилося 9 травня 1994 року від Різдва Христового. – Львів: Каменяр, 1995.– 255 с.: іл.– (Б-ка Міжнародн. шк. україністики; Сер. «Кінець тисячоліття»).

ISBN 5-7745-0612-6

Це перша спроба зібрати під однією обкладинкою тексти трьох надзвичайно різних сучасних літераторів, які, колись, чомусь вирішили об'єднатися в групу Бу-Ба-Бу, – Юрія Андруховича, Олександра Ірванця та Віктора Неборака.

Присвячується так званому 100-річчю Бу-Ба-Бу.