ЕЛЕГІЯ ПІСЛЯНОВОРІЧНОГО РАНКУ
САМІЙЛО НЕМИРИЧ ТА ІНШІ БАНДИТИ: Галерея почвар
САМІЙЛО З НЕМИРОВА, ПРЕКРАСНИЙ РОЗБИШАКА
Самійло (Самуель) Немирич, цей недоречно забутий і завчасно згаслий пагінчик на дереві нашого національного бандитизму, привертає до себе увагу насамперед стилістично. Стилістика його злочинів грунтується на абсолютній свободі. Тому навіть про найжахніші з його убивств та грабунків можна сміливо казати, що виконані з неабияким естетичним чуттям і залишають враження вільної натхненної творчості.
Дотепер життя цього подільського шляхтича, котрий найблискучішу частину своїх днів земних промарнував у Львові 1610-х років, майже не описане нашими, вже якось одного разу розстріляними, історіографами. Натомість те, що подибуємо у В. Лозинського в «Правем і лєвем» (чи, по-українськи перекладаючи, «Шаблею й грамотою») написано занадто тенденційно з польським ухилом: Немирич є неприємний авторові вже хоч би тим, що некатолик і неполяк. Крім того, походить з тих самих Немиричів, з яких і майбутній полковник Війська Низового Немирич Юрко – безжальний герой кампанії 1648-49 рр. поет, філософ, єретик. (Немиричі взагалі досить охоче переходили до аріянства, що, зрештою; притаманно на той час не лише для них, а й для таких стародавніх українських родин як Потоцькі, Вишневецькі чи Татомири).
Що стосується вірша, написаного буцімто про Самійла Немирича та від його імені й опублікованого в книжці «Екзотичні птахи і рослини» Ю. Андруховичем, то слід визнати, що автор не завдав собі праці хоч скільки-небудь заглибитися в минувшину і вивести якийсь неоднозначний та повчальний історичний тип. Суть вірша – це, власне, надміру виділений, вирваний з життєвого контексту і гіпертрофований т. зв. «інцидент з пляцками», який справді мав місце в біографії нашого героя, але, зрештою, є цілком випадковим і нехарактерним. До того ж Андруховичем допущено кілька поважних неточностей і лексичних невідповідностей: зокрема, жінка, що продавала на Ринку оті горезвісні пляцки і що її дійсно згвалтував навстоячки і привселюдно наш герой, затягнувши в подвір'я дому Кампіанів і приперши обличчям до сходів кам'яної балюстради, водночас успішно відбиваючись від дванадцяти челядників старого Кампіана та ще кількох ціпаків з магістрату, так от, жінка, що, за переказами, пізніше до кінця днів своїх дякувала Богові за таку приємну для неї несподіванку, котра дала їй змогу хоч раз у житті зазнати справжнього мужчини, ця жінка у вірші виступає чомусь як «дівчатко», «дівча». Вочевидь лише для того, щоб кинути тінь аморальності й розпусництва на геройський шляхетний акт Самійла Немирича. До того ж уживання Андруховичем у своєму вірші таких слів, як «шиз» або «дебіл» зраджує повну і дрімучу необізнаність автора з мовними реаліями тієї славетної доби.