Почувся мелодійний швидкий дзвоник. У церковну вежу на тьмяній картині з зображенням стародавнього ринку, що висіла над секретером, вставлений був справжній годинник, і тепер він вибив десяту. Консул згорнув теку з родинними паперами, обережно заховав її у потайну шухляду секретера і пішов до спальні.
Стіни в ній оббиті були темною, у великих квітках, тканиною, тією самою, з якої зроблено й запону коло ліжка породіллі. В повітрі, трохи нагрітому від груби й насиченому змішаним запахом одеколону й ліків, ніби висіло відчуття полегкості й спокою після перебутої тривоги й мук. Крізь запнуті завіси ледве пробивалося світло.
Старі стояли, схилившись над колискою, й дивилися на дитину, що мирно спала. Пані Елізабет в елегантній мереживній кофті, з дбайливо зачесаними рудуватими косами, ще трохи бліда, але радісно усміхнена, простягла назустріч чоловікові свою гарну руку, і навіть тепер на її зап’ястку тихо дзенькнув золотий браслет. За своїм звичаєм, вона повернула руку долонею вгору, і це якось додало її жестові ще більшої щирості.
— Ну, Бетсі, як ти себе почуваєш?
— Добре, дуже добре, любий Жане!
Тримаючи її руку в своїй, він з другого боку колиски, навпроти батьків, схилився над дитиною, що солодко сопіла, і хвилину вбирав у себе її теплий, домашній, зворушливий запах.
— Хай тебе благословить господь, — тихо мовив консул і поцілував малу в чоло: її жовті, зморшкуваті пальчики розпачливо скидалися на курячі пазури.
— Нассалася і зразу поважчала, — сказала мадам Антуанета. — Глянь, як покруглішала…
— Хоч вірте, хоч ні, а вона подібна до Нети! — Обличчя в Йоганна Будденброка сьогодні аж сяяло з гордощів і щастя. — Ті самі чорнющі очі, хай мене дідько вхопить, коли ні…
Стара пані скромно заперечила:
— Ох, де там ще видно, на кого вона схожа… Ти йдеш до церкви, Жане?
— Так, уже десята, давно пора, я чекаю тільки на дітей.
Голоси дітей уже було чутно на сходах. Вони галасували, забувши про вояку чемність, і Клотільда зацитькувала їх. Але до кімнати вони, всі в підбитих хутром пальтечках — бо в церкві ще стояв зимовий холод, — ввійшли тихо й обережно, і то з двох причин: одне, що народилася сестричка, а друге, що перед службою божою належало зосередитись. Діти були рум’яні, збуджені. Яке їм нині випало свято! Лелека, — мабуть, був дужий, — крім сестрички, приніс їм ще повно всякого добра: Томасові новий ранець з тюленячої шкіри, Антонії велику ляльку з справжніми — це було диво! — косами, слухняній Клотільді книжку з малюнками (щоправда, вона, сповнена тихої вдячності, найдужче зацікавилася пакуночками з різноманітними цукерками: їх також приніс лелека), а Христіанові цілий ляльковий театр із султаном, смертю й чортом…
Діти поцілували матір, дістали дозвіл ще раз обережно зазирнути за зелену шовкову завіску, тоді слідом за батьком, що вже встиг одягти плащ з пелериною і взяти в руки молитовника, тихо й чемно подалися до церкви, їх супроводив пронизливий крик нового члена родини, що раптом прокинувся зі сну…
Розділ другий
На літо, десь уже в травні або в червні, Тоні Будденброк завжди перебиралася до діда й баби за місто, і щоразу з великою радістю.
Так гарно жилося серед природи в розкішно опорядженій віллі з довгими флігелями, службами, возовнями і велетенським садом, городами і квітниками, що спадали аж до самої Трави. Крегери жили на широку ногу; між цим вишуканим багатством і солідною, хоч і трохи важкуватою заможністю батьківського дому Тоні була чимала різниця. В діда й баби все було куди розкішніше, ніж там, і це справляло неабияке враження на молоду мадемуазель Будденброк.
Тут нікому й на думку не спадало прибирати самому в кімнатах чи робити щось на кухні; на Менгштрасе дідусь і мати також не надавали цьому великої ваги, зате батько й бабуся частенько загадували Тоні витирати порох і ставили їй за приклад віддану, скромну й працьовиту кузину Тільду. В малої панни прокидався феодальний норов материного роду, коли вона, лежачи в кріслі-гойдалці роздавала накази покоївці чи лакеєві… Крім них, старі Крегери мали ще візника і двох служниць.