Ліжко почало дрібно дрижати.
Чарліна підскочила ближче, щоб роздивитися, що ж там діється. Причиною дрижання виявився Приблуда: зручно згорнувшись у постелі, він вичісував з шерсті блохи. Помітивши, що Чарліна на нього дивиться, песик заметляв хвостом, поплазував, опустивши обтріпані вуха, і благально заскавулів.
— Тобі не дозволяють тут бути, правда? — запитала його Чарліна. — Ну, нічого. Тобі тут, я бачу, зручно, а сама я однаково нізащо не стала би спати у цьому ліжку.
Вона вийшла зі спальні й відкрила наступні двері. На її превелику полегкість, за ними виявилася ще одна спальня, майже точнісінько така сама, як і в дідуся Вільяма, з тією тільки різницею, що тут було прибрано. Ліжко стояло чисте й акуратно застелене, шафа була зачинена, а шухляди комода, які Чарліна витягнула, щоби перевірити, усі до єдиної виявилися порожніми. Чарліна схвально кивнула і подалася у коридор до наступних дверей. За ними відкрилася ще одна акуратна спальня, а за наступними — ще одна, всі однаковісінькі.
«Краще мені закинути свої речі у свою спальню, бо інакше я більше ніколи її не знайду», — подумала Чарліна.
Вона повернулася в коридор і виявила, що Приблуда зіскочив з ліжка і тепер обома лапами шкребеться в двері ванної кімнати.
— Тобі там немає чого робити, — сказала йому Чарліна. — Там нема нічого такого, що могло би тобі придатися.
Але не встигла Чарліна дійти до дверей, як вони самі собою відчинилися. За ними виявилася кухня. Приблуда з невимушеним виглядом зайшов усередину, а Чарліна знову зітхнула. Безлад нікуди не подівся — ні брудний посуд, ні мішки з пранням, тільки тепер до нього додалися чайничок, який лежав у калюжці чаю, купка Чарліниного вбрання біля столу і великий брусок зеленого мила на кухонному вогнищі.
— А я про це вже навіть забула, — мовила Чарліна.
Приблуда обперся двома малесенькими передніми лапками об нижню поперечину стільця і з благальним виглядом витягнувся на всю свою крихітну довжину.
— Ти знову зголоднів, — зауважила Чарліна. — І я також.
Вона присіла на стілець, посадила Приблуду собі на ліву ногу і поділилася з ним іще одним м’ясним пирогом. Пізніше вони розділили на двох фруктовий торт, два пампухи, шість шоколадних тістечок і кремівку.
Після цього Приблуда обважніло потрюхикав до внутрішніх дверей, що відчинилися перед ним, як тільки він у них пошкрібся. Чарліна підібрала з підлоги купу своїх речей і пішла за песиком, щоб закинути речі в першу ж вільну спальню.
Але все сталося трішки не так, як вона собі запланувала. Маючи зайняті руки, Чарліна штовхнула двері ліктем і, цілком природно, повернулася направо, щоби вийти в коридор з рядом спалень. Натомість вона опинилася в цілковитій темряві та майже відразу врізалася в інші двері, боляче вдарившись ліктем об клямку. Клямка клацнула.
— Ой! — зойкнула Чарліна, намацала клямку і відчинила двері.
Двері велично привідкрилися. Чарліна ввійшла в просторе приміщення, оточене склепінчастими вікнами. Повітря тут просякло вогким, задушливим запахом недоглянутих шкіряних меблів. Запах, очевидно, походив від старих шкіряних сидінь різьблених стільців, що оточували великий різьблений стіл, котрий займав більшу частину приміщення. На столі навпроти кожного стільця лежав шкіряний килимок-підкладка, а на кожному килимку — аркуш старого пересохлого промокального паперу. Лише перед одним особливо великим стільцем у далекому кінці столу, з вирізьбленим на спинці гербом Верхньої Норландії, замість килимка-підкладки лежав невеликий грубий жезл. Усе це — стільці, стіл і килимки-підкладки — було вкрите шаром пилу, а кутики багатьох вікон були затягнуті павутинням.
Чарліна здивовано роззиралася.
— Це їдальня? — запитала вона. — Як мені повернутися звідси до спалень?
Звідкись здалеку озвався слабкий голос дідуся Вільяма:
— Ти зайшла до конференц-залу. Якщо ти опинилася аж тут, значить, ти по-справжньому заблукала, моя люба, тож слухай уважно. Обернися один раз за годинниковою стрілкою. Тоді, все ще обертаючись, відчини двері, але обов’язково тільки лівою рукою. Пройди у двері, і нехай вони за тобою зачиняться. Тоді боком ступи два великі крови вліво. Так ти знову опинишся перед ванною кімнатою.
«Сподіваюся, це спрацює!» — подумала Чарліна, намагаючись якнайточніше виконати вказівки.
Усе пройшло непогано — якщо не рахувати моменту, коли двері зачинилися, стало темно і Чарліна опинилася в зовсім незнайомому кам’яному коридорі. Старий скоцюрблений чоловік пхав по ньому візок, навантажений паруючими срібними чашками, глеками, чайниками і ще чимось, що скидалося на стосик млинців. Чарліна кліпнула, подумавши, що якщо вона погукає того чоловіка, то не допоможе цим ні собі, ні йому, — і рішуче зробила два кроки вліво. Після того дівчинка з полегкістю виявила, що стоїть біля ванної, перед відчиненими дверима до спальні дідуся Вільяма, де Приблуда вовтузився на постелі, намагаючись якнайзручніше вмоститися.