Через добрих півгодини Пітер відкинувся на спинку і потягнувся.
— Це було класно, — сказав він. — Ну, принаймні ми не помремо з голоду. Чарівниче Норланде, — запитав він у порядку експерименту, — як нам отримати обід у цьому домі?
Відповіді не було.
— Він відповідає тільки мені, — сказала Чарліна дещо самовдоволено. — А я не збираюся його зараз про це запитувати. До твого приходу мені довелося мати справу з лабоком, і я дуже втомилася. Я йду спати.
— Що таке лабок? — запитав Пітер. — Здається, один такий убив мого батька.
Чарліні не хотілося відповідати. Вона встала і пішла до дверей.
— Зачекай, — сказав Пітер. — Як прибрати оце все з візка?
— Без поняття, — промовила Чарліна. Вона відчинила двері.
— Стривай, стривай, стривай! — вигукнув Пітер, наздоганяючи її. — Спершу покажи мені мою спальню.
«Певно, треба, — подумала Чарліна. — Він же не розрізняє, що «направо», а що «наліво»». Вона зітхнула і знехочу завела Пітера в кухню, в якій досі вирували бульки, щоби він забрав свій наплічник, а тоді покерувала ним, щоби він повернув уліво, знову до дверей спалень.
— Займай третю звідси. Друга моя, а перша — дідуся Вільяма. Але їх там цілі милі, якщо раптом захочеш іншу. Добраніч, — додала дівчинка і пішла у ванну кімнату.
Тут усе було покрите інеєм.
— Ой, та добре, — сказала Чарліна.
Коли вона прийшла у свою спальню і влізла в трохи поплямлену чаєм нічну сорочку, Пітер вибіг у коридор із криком:
— Агов! Унітаз покрився льодом!
«Не пощастило тобі», — подумала Чарліна.
Вона лягла в ліжко і майже відразу заснула.
Десь за годину їй приснилося, що на неї всівся кошлатий мамонт.
— Злазь, Приблудо, — сказала вона. — Ти завелика.
Після цього Чарліні приснилося, що мамонт із глухим бурчанням повільно зліз із неї, і її затягли інші, глибші сни.
Розділ п’ятий,
Прокинувшись, Чарліна виявила, що Приблуда поклала свою величезну голову на ліжко, впоперек ніг Чарліни. Решта Приблуди височіла на підлозі білою кошлатою горою, що займала мало не всю кімнату.
— Значить, сама ти не поменшаєш, — констатувала Чарліна. — Доведеться щось придумати.
У відповідь Приблуда кілька разів тяжко і хрипко зітхнула, а тоді, очевидно, знову поринула в сон. Чарліна насилу висмикнула ноги з-під її голови і обійшла навколо гігантського тулуба, щоби знайти чисте вбрання і вдягнутися. Причісуючись, Чарліна з’ясувала, що всі її шпильки до волосся кудись зникли — ймовірно, загубилися, коли вона сторчголов полетіла з кручі. У її розпорядженні залишилася тільки стрічка. Мама завжди наполягала, що респектабельні дівчата повинні заколювати волосся в тугий кок на голові. Тож Чарліна ніколи й не носила жодної іншої зачіски.
— Ой, та добре, — сказала вона своєму відображенню в дзеркалі. — Мами тут нема, чи не так?
Вона заплела волосся в товсту косу, перекинувши її через плече, і скріпила на кінці бантом. Із косою її відображення здалося Чарліні гарнішим, ніж завжди, — більш повновидим, не таким худим і сердитим. Вона кивнула своєму відображенню і стала пробиратися, обходячи навколо Приблуди, до ванної.
На щастя, за ніч ванна розмерзлася. Кімнату наповнювало крапання води, що зросила труби, і здавалося, що все гаразд, аж поки Чарліна не торкнулася кранів. З усіх чотирьох текла крижана вода, яка не теплішала, хоч скільки дівчинка не тримала крани відкритими.
— Однаково я не збиралася купатися, — пхикнула Чарліна, виходячи в коридор.
Від Пітера не долинало ні звуку. Чарліна пригадала, як мати говорила їй, що хлопчиків уранці й кіньми не піднімеш. Тому непокоїтися вона не стала. Дівчинка відчинила двері й повернула наліво — до кухні, просто в щільну піну. Згустки піни й окремі великі бульки вилетіли за нею в коридор.