— Прокляття! — розсердилася Чарліна.
Вона пригнула голову, прикрила її руками і пірнула в кімнату. Тут було жарко, як у пекарні її батька в дні, коли випадало велике замовлення.
— Ну і ну! — присвиснула вона. — Я так і думала, що бруска мила вистачає не на один день.
Більше нічого їй сказати не вдалося, тому що тільки-но вона відкрила рот, як він одразу ж наповнився мильною піною. У носі їй закрутило, вона чхнула, здійнявши невеликий пінистий вихор. По дорозі вона наткнулася на стіл і почула, як із нього падає ще одна чашка, проте вперто пробиралася крізь піну, поки не наткнулась на мішки з білизною і не почула, як на них загриміли каструлі. Це допомогло їй визначити своє розташування. Чарліна забрала одну руку від лиця, щоб намацати раковину, а тоді стала навпомацки посуватися до дверей чорного ходу. Тут вона спробувала намацати клямку — на якусь мить їй здалося, що за ніч клямка зникла, поки вона не збагнула, що та просто на іншому боці, — а тоді нарешті відкрила двері. Назовні дівчинка зупинилась, хапаючи ротом повітря і видихаючи бульбашки. Очі різало і пекло від мила, з них котилися сльози. Чарліна кліпала і кліпала, стоячи у променях прекрасного лагідного ранку.
Повз неї зграйками пропливали бульбашки. Коли очі нарешті стали видющими, Чарліна змогла насолодитися видовищем: великі блискучі бульки міняться всіма кольорами веселки і велично пропливають на тлі зелених схилів гір. Вона помітила, що більшість із них лускаються, долітаючи до кінця подвір’я, немовби натикаючись на якусь невидиму перешкоду. Однак деякі вилітали за межі двору і здіймалися дедалі вище і вище, так ніби їх уже ніщо не могло зупинити. Чарліна проводжала їх поглядом, а вони здіймалися понад бурими скелями і зеленими схилами. Один із цих схилів — мабуть, той самий луг, де дівчинка зустріла лабока, хоч і не могла сказати, котрий конкретно. Вона підвела погляд ще вище, до світло-блакитного неба над гірськими вершинами. День був по-справжньому чудовий.
Із кухні тепер виривався безперервний струмінь бульок, які мінилися на сонці. Обернувшись, аби глянути, що там діється, Чарліна побачила, що піна як така зникла, але всюди повно бульбашок, причому з кухонного вогнища сунуть полчища нових. Дівчинка зітхнула і прокралася на кухню, де, нахилившись над раковиною, навстіж відчинила мале віконце. Це надзвичайно помогло. Тепер бульки виривалися з будинку двома потоками, значно швидше, ніж доти, і над подвір’ям піднялися веселки. Кухня швидко звільнялася від пари і невдовзі прочистилася достатньо, аби Чарліна побачила, що замість учорашніх двох мішків із пранням біля раковини стоять уже чотири.
— А ну його! — сказала Чарліна. — Дідусю Вільяме, як мені отримати сніданок?
Вона була рада почути дідусів голос, що долинув з-поміж мильних бульок:
— Просто постукай по вогнищу і скажи: «Сніданок, будь ласка», моя люба.
Зголодніла Чарліна негайно кинулася до вогнища і нетерпляче постукала по мильних розводах:
— Сніданок, будь ласка.
Тут вона була змушена відступити від таці, яка пропливла в повітрі й буцнулася просто в окуляри в неї на грудях. Посередині таці на тарілці шкварчала яєчня з шинкою, а решту місця займали щільно скупчені кавник, чашка, купка грінок, мармелад, масло, молоко, вазочка чорносливу і загорнуті в накрохмалену серветку прибори.
— Як гарно! — вигукнула Чарліна, схопила тацю і поспішила забрати її до загальної кімнати, поки їжа не просякла милом.
На її превелике здивування, у кімнаті не лишилося й сліду від їхнього з Пітером учорашнього чаювання, а буфетний візок мирно стояв у своєму кутку. Однак загалом тут було доволі застояне повітря і плавали кілька заблуканих бульок. Тож Чарліна не стала зупинятися у кімнаті й вийшла через парадні двері. Вона пригадала, що ще тоді, як їй треба було знайти рожеву і блакитну пелюстки для заклинання з «Книги палімпсеста», під вікном дідусевого кабінету стояли садовий столик з лавкою. Вона пройшла з тацею за ріг будинку, щоби глянути, чи столик усе ще там.
Столик виявився саме там, на осонні, де ранкове проміння сяяло найяскравіше, а вище, над рожево-блакитним кущем гортензій, виднілося вікно дідусевого кабінету — хоча в будинку, з огляду на розташування кімнат, саме тут не могло бути для нього місця. «Чари — цікава штука», — подумала Чарліна, ставлячи тацю на столик. Після нічного дощу з кущів навколо скрапувала вода, проте виявилося, що лавка і столик — сухі. Чарліна сіла, щоби поснідати.
Це був найкращий сніданок в її житті. Вона насолоджувалась теплими променями сонця, блаженними лінощами і розкішним сніданком, а ще — почувала себе надзвичайно дорослою. «Бракує хіба що шоколадного еклера, — подумала дівчинка, відкинувшись на спинку лавки, щоби сьорбнути кави. — Треба буде сказати про це дідусеві Вільяму, коли він повернеться».