Їй спало на думку, що дідусь Вільям, мабуть, часто снідає саме тут. Гортензії навколо столика були найпишнішими в усьому садку, немовби спеціально, щоб йому догодити. На кожному кущі красувалися квіти кількох кольорів. На кущі просто перед нею — білі, блідо-рожеві та бузкові. На сусідньому колір квітів плавно переходив від блакитного з лівого боку до темного аквамарину справа. Чарліна тішилася, що не дозволила кобольдові зрізати ці кущі, як раптом з вікна кабінету над нею вистромилася голова Пітера. Усю Чарлінину радість мов корова язиком злизала.
— Агов, а де це ти дістала сніданок? — вимогливо поцікавився Пітер.
Чарліна пояснила. Той сховав голову і зник у будинку. Чарліна залишилася на місці, напружено чекаючи, що Пітер ось-ось з’явиться, і водночас сподіваючись, що він все-таки не з’явиться. Пітер так і не з’явився. Чарліна ще трошки повигрівалася на сонечку, а тоді вирішила піти знайти собі книжку почитати. Вона занесла тацю до кухні, тішачись, яка-то вона акуратна і винахідлива дівчина. Пітер явно уже заходив сюди, тому що замкнув двері чорного ходу, залишивши привідчиненим тільки вікно, через це кухня знову наповнилася мильними бульками. Вони плавно підпливали до вікна, а тоді різко виривалися назовні. Серед бульок гігантською білою брилою мріла Приблуда. Коли зайшла Чарліна, Приблуда витягнула на всю довжину величезний кудлатий хвіст і махнула ним перед кухонним вогнищем. Між бульками біля передніх велетенських лап Приблуди з’явилася невеличка мисочка собачого корму — достатня порція для маленького песика. Приблуда сумовито подивилася на неї, нахилила голову й за одним махом спорожнила мисочку.
— Ой, бідолашна Приблудо! — забідкалася Чарліна.
Приблуда підняла голову і помітила Чарліну. Її гігантський хвіст радісно заметлявся, постукуючи об стінку кухонного вогнища. За кожним помахом хвоста з’являлася чергова мисочка з кормом. За якихось кілька секунд вся підлога навколо Приблуди виявилася заставлена повними мисочками.
— Тільки не перестарайся, Приблудо, — зауважила Чарліна, пробираючись між мисочками.
Вона поставила тацю на один із двох нових мішків з пранням.
— Якби я була тобі потрібна, ти знайдеш мене в кабінеті, я пошукаю собі якусь книжку, — сказала вона Приблуді й почала пробиратися до виходу.
Однак Приблуда була надто зайнята їжею і пропустила слова Чарліни повз вуха.
Пітер виявився в кабінеті. Порожня таця від сніданку валялася на підлозі біля столу, а сам Пітер сидів у кріслі, працьовито перегортаючи одну з грубих оправлених у шкіру книг, що стояли рядочком на столі. Сьогодні він виглядав набагато респектабельніше. Тепер, коли його волосся висохло, воно лежало гарними каштановими кучерями, до того ж він переодягнувся у свій, очевидно, другий костюм з добротної твідової тканини. Щоправда, жакет трохи прим’явся від наплічника, а ще на ньому залишилося декілька мокрих круглих слідів від мильних бульок, однак Чарліна визнала, що це вже цілком прийнятний вигляд. Коли вона зайшла, Пітер, зітхнувши, закрив книгу і запхав її на місце. Чарліна помітила, що на великому пальці його лівої руки пов’язана зелена ниточка. «То ось як він зумів сюди потрапити!» — подумала вона.
— Ні в зуб ногою, — поскаржився Пітер. — Це мусить бути десь отут — та тільки як його знайти?
— А що ти шукаєш? — запитала Чарліна.
— Учора ти щось говорила про лабока, — сказав Пітер, — а я зрозумів, що насправді нічого не знаю про лабоків. Отож намагаюся знайти. Чи, може, ти все про них знаєш?
— Взагалі-то ні — крім того, що вони дуже страшні, — зізналася Чарліна. — Я теж хотіла би дізнатися про них більше. А як це можна зробити?
Пітер показав пальцем із зеленою ниточкою на ряд книг:
— Ось. Я знаю, що це велика чаклунська енциклопедія, але спочатку треба знати, що саме ти шукаєш, інакше навіть не знайдеться потрібний том.
Чарліна надягнула окуляри і нахилилася до книг. На їх корінцях був тиснений золотом напис «Res Magica», а під ним номер і назва тому: «Том 3. Гіролоптика», «Том 5. Панактикон», а з іншого боку: «Том 19. Складне творення», «Том 27. Земна онейромантія», «Том 28. Космічна онейромантія».
— Я розумію, що ти маєш на увазі, — визнала вона.
— Тепер я переглядаю їх усі по черзі, — сказав Пітер. — Я тільки що закінчив п’ятий том. Там усуціль заклинання, а я в них зовсім не тямлю.