Тоді мати захоче знати, що тут робить незнайомий хлопець. А коли Пітер пояснить, мати скаже, що в такому разі Пітер і сам може доглянути за домом дідуся Вільяма, а Чарліна повинна, з огляду на благопристойність, негайно повернутися додому. Тітонька Семпронія пристане на це — і Чарліні доведеться покинути будинок дідуся. Кінець спокою і свободі.
Тож Чарліна зірвалася на ноги й привітно усміхнулася від вуха до вуха — так широко, що аж подумала, чи вона собі чогось, бува, не розтягнула.
— О, привіт! — вигукнула вона. — А я навіть не почула, що ви стукаєте.
— Ти ніколи не чуєш, — дорікнула тітонька Семпронія.
Пані Бейкер стривоженим поглядом вивчала Чарліну:
— У тебе все добре, любонько? Зовсім-зовсім добре? Чому ти не вклала волосся як належить?
— Мені подобається, як є, — відповіла Чарліна, нишком переміщаючись так, щоби заступити жінкам шлях до дверей у кухню. — А як ви гадаєте, тітонько Семпроніє, мені коса до лиця?
Тітонька Семпронія оперлася на парасолю і оцінююче подивилася на неї.
— Так, — сказала вона. — До лиця. З нею ти виглядаєш молодшою і не такою худою. Ти хотіла виглядати більш юною?
— Ага, — виклично ствердила Чарліна.
Пані Бейкер зітхнула:
— Люба моя, тобі не треба висловлюватися так грубо. Розумієш, людям це не подобається. Але я дуже рада, що в тебе все добре. Вчора я півночі не могла заснути: лежала, слухала дощ і сподівалася, що у цьому будинку не протікає дах.
— Дах не протікає, — відповіла Чарліна.
— А ще я боялася, що ти могла залишити відчинене вікно, — додала мати.
Чарліна здригнулася.
— Ні, я закрила вікно, — сказала вона, і тут же в неї виникло непереборне відчуття, що саме цієї миті Пітер відчиняє вікно, яке виходить на луг із лабоком. — Вам зовсім нема про що непокоїтися, матінко, — збрехала Чарліна.
— Що ж, щиро кажучи, я таки трохи розхвилювалася, — зізналася пані Бейкер. — Це ж ти вперше поза домом. Я говорила про це з твоїм батьком. Він сказав, що ти, можливо, не даєш собі ради з тим, аби правильно харчуватися, — вона підняла напхану вишиту торбу, з якою прийшла. — Він передав тобі тут трохи їжі. Я покладу її в кухні, добре?
Із цими словами вона рушила, проминаючи Чарліну, до внутрішніх дверей.
«О ні! Допоможіть!» — у відчаї майнуло в Чарліни у голові. Вона взялася за ручки вишитої торби, сподіваючись, що це виглядає як вихований і делікатний жест, а не як виривання торби з материних рук (хоч саме це вона якраз і хотіла зробити), і сказала:
— Матінко, вам не треба тривожитися. Я заберу її на хвильку — і принесу вам іншу.
— Чому? Я зовсім не тривожуся, моя люба, — спробувала заперечити мати, не відпускаючи торбу.
— Бо в мене для вас несподіванка, — вирвалося у Чарліни. — Сядьте, будь ласка. Цей диван дуже зручний, матінко. — «І повернутий спинкою до цих дверей». — І ви також сядьте, тітонько Семпроніє.
— Але це не забере в мене часу, — все ще не погоджувалася мати. — Я просто залишу її на столі в кухні, ти її відразу ж побачиш…
Чарліна змахнула вільною рукою. Іншою рукою вона чіпко вхопилася за ручки торби.
— Дідусю Вільяме! — гукнула вона. — Ранкову каву! Будь ласка!
На її превелике полегшення, голос дідуся Вільяма відповів:
— Постукай по візку, що в кутку, і скажи: «Ранкову каву».
Пані Бейкер вражено видихнула й озирнулася, явно не розуміючи, звідки долинув цей голос. Тітонька Семпронія скидалася на зацікавлену. Вона з дещо комічним виглядом підійшла до візка, ляснула по ньому парасолькою і запитала:
— Ранкову каву?
Кімната тут же наповнилася теплим запахом кави. На візку з’явився високий срібний кавник, а також маленькі позолочені філіжанки, позолочене горнятко з вершками, срібна цукерниця і таріль із крихітними тістечками, посипаними цукровою пудрою. Пані Бейкер була така ошелешена, що аж відпустила вишиту торбу. Чарліна тут-таки заховала її за найближчим кріслом.
— Напрочуд вишукані чари, — зауважила тітонька Семпронія. — Вероніко, сідай-но сюди, а Чарліна нехай підкотить візок до дивана.
Пані Бейкер послухалася. Вигляд у неї був усе ще приголомшений. На невимовне полегшення Чарліни, візит почав перетворюватися на вишукане і благопристойне ранкове пиття кави. Тітонька Семпронія розливала каву, а Чарліна роздавала тістечка. Вона стояла обличчям до кухонних дверей і подавала таріль тітоньці Семпронії, як раптом двері злегка відчинилися — і в них просунулася величезна морда Приблуди: очевидно, її привабив сюди запах тістечок.