— А ще я розлила каву, — почала бідкатися пані Бейкер, промокаючи серветкою спідницю.
Чарліна взяла філіжанку і знову налила в неї кави, щоб хоч трохи заспокоїти матір.
— Візьміть ще тістечка, матінко, — сказала вона, подаючи таріль. — У дідуся Вільяма є кобольд, який доглядає за садом, то він, коли я з ним зустрілася, також був сердитий.
— Що садівник робив у вітальні? — вимогливо поцікавилася пані Бейкер.
Як це вже не раз бувало, Чарліна почала втрачати надію, що мама її зрозуміє. «Вона насправді зовсім не дурна, просто ніколи не дає волі своєму розуму», — подумала Чарліна і спробувала пояснити:
— Це був інший кобольд.
Тут раптом кухонні двері відчинилися і всередину продріботіла Приблуда. Вона знову була правильного розміру. Це означало, що вона була, як‑не-як, менша за кобольда і страшенно задоволена, що їй вдалося зробитися знову маленькою. Собачка весело потрюхикала до Чарліни і з надією витягнула носа до тарелі з тістечками.
— Май совість, Приблудо! — дорікнула їй Чарліна. — Як тільки я подумаю, скільки ти з’їла на сніданок!..
— Це що, сторожова собака? — тремтячим голосом запитала пані Бейкер.
— Якщо так, то вона не дала би собі ради і з мишею, — висловила свою думку тітонька Семпронія. — То скільки, ти кажеш, вона з’їла на сніданок?
— Десь із п’ятдесят повних мисочок корму, — не замислюючись відповіла Чарліна.
— П’ятдесят! — вигукнула пані Бейкер.
— Я трохи перебільшила, — пояснила Чарліна.
Приблуда, помітивши, що всі на неї дивляться, сіла на задні лапки, а передні благально склала під мордочкою. Вона примудрилася виглядати милою і чарівною. Чарліна вирішила, що вся штука в тому, як вона опустила кошлате вушко.
— Ой, яка гарнюсінька собачечка, цю‑цю-цю, — розчулилася пані Бейкер. — Хоцес гамоньки, так?
Вона дала Приблуді доїсти своє тістечко.
Приблуда чемно взяла тістечко, спожила його одним ковтком і стала просити ще. Пані Бейкер дала їй з тарелі ціле тістечко. Як наслідок, наступне тістечко Приблуда випросила ще жалісніше.
— Я обурена, — сказала Чарліна Приблуді.
Тітонька Семпронія також граційно подала Приблуді тістечко.
— Мушу сказати, — звернулася вона до Чарліни, — що з такою прекрасною гончою ні в кого нема потреби непокоїтися про твою безпеку, хоч сама ти можеш неабияк виголодніти.
— Вона вміє гарно гавкати, — сказала Чарліна. «І не треба сарказму, тітонько Семпроніє. Я знаю, що вона — не сторожова собака».
Однак не встигла Чарліна довести до кінця свою думку, як зрозуміла, що Приблуда і справді її захищала. Вона повністю відвернула материну увагу від кобольдів, від кухні та взагалі від будь-яких загроз для Чарліни, а ще вона зуміла заради цього зменшитися до правильного розміру. Чарліна відчула таку вдячність, що також почастувала Приблуду тістечком. Та дуже зворушливо подякувала їй, тицьнувшись носиком у долоню, а тоді знову з надією повернулась до пані Бейкер.
— Ой, вона така лапочка! — зітхнула пані Бейкер і винагородила Приблуду п’ятим тістечком.
«Вона лусне», — подумала Чарліна. Проте завдяки Приблуді решта візиту пройшла цілком мирно до самого кінця, коли дами піднялися, щоб іти. Пані Бейкер вигукнула:
— Ой, мало не забула! — і сягнула рукою в кишеню. — Цей лист прийшов тобі, люба.
Вона передала Чарліні довгий жорсткий конверт із червоною сургучевою печаткою на звороті. Він був підписаний красивими витонченими літерами та заадресований «Панянці Чарліні Бейкер».
Чарліна дивилася на лист і відчувала, як серце гупає в грудях і як пульс відлунює у вухах, немов удари молота по ковадлу. Він і справді їй відповів! Вона не мала сумніву, що цей лист — від короля. Адреса була написана тим самим вишуканим почерком, що й лист, який вона знайшла в кабінеті дідуся Вільяма.
— Ага. Дякую, — сказала дівчинка, докладаючи зусиль, щоб її голос звучав невимушено.
— Відкрий його, люба, — сказала мати. — На вигляд він від когось дуже високопоставленого. Як ти гадаєш, що це?
— А, та нічого, — відмахнулася Чарліна. — Це просто мій випускний атестат.
Оце виявилося помилкою. Мати вражено вигукнула:
— Що?! Але ж твій батько сподівається, що ти залишишся у школі та трохи навчишся культури, люба!
— Так, знаю, просто наприкінці десятого класу всім розсилають випускні атестати, — придумала пояснення Чарліна. — На той випадок, якби хтось вирішив облишити навчання. Усі учні з мого класу отримали такі атестати. Не хвилюйтеся.