— Ой! — вирвалося в неї.
На наступному аркуші було написано: «Чарівникові Мелікоту за зачарування однієї сотні квадратних футів жерстяної покрівлі, щоб надати їй вигляду золотого даху, — 200 гіней».
— Що там, моя дорога? — запитав король, закладаючи книгу пальцем.
Чарліна прочитала йому вголос прадавній рахунок. Король стиха засміявся, похитуючи головою.
— Отже, це все-таки достеменно — чари? — перепитав він. — Мушу визнати, я завжди сподівався, що це виявиться справжнє золото. А ти?
— Так, але ж воно дійсно виглядає як золото, — заспокійливо мовила Чарліна.
— Справді якісні чари — тримаються вже двісті років, — підтвердив король, киваючи. — І таки безумовно дорогі. Двісті гіней — в ті часи це були величезні гроші. Ех, ну що ж. Я й так не сподівався вирішити наші фінансові клопоти в такий спосіб. Крім того, люди були би приголомшені, якби ми вилізли на дах і почали здирати покрівлю. Шукай далі, моя дорога.
Чарліна шукала далі, але все, що їй вдалося знайти, — це рахунок від когось на дві гінеї за висаджування троянд у саду і ще рахунок від когось за підновлення скарбниці — ой, ні, не від когось, а від того-таки чарівника Мелікота, який робив дах.
— Я собі думаю, що Мелікот мав спеціалізацію, — зауважив король, коли Чарліна прочитала йому документ. — Мені він виглядає чоловіком, який добився віртуозної майстерності в підробці дорогоцінних металів. Скарбниця на той час, певно, була вже зовсім порожньою. Я багато років тому дізнався, що моя корона — також підробка. Не інакше, як Мелікотова робота. Чи ти не зголодніла, моя дорога? Змерзла, засиділася? Ми не морочимо собі голову тим, щоби влаштовувати справжній обід — моя донька на це не погоджується, — але я зазвичай прошу дворецького принести якусь їжу приблизно о цій порі. Чому б тобі не встати, щоб розім’яти ноги, поки я подзвоню в дзвоник?
Чарліна встала і пройшлася, через що Приблуда підкотилася до її ніг і запитально глянула в очі, а король тим часом пошкутильгав до шнура дзвінка біля дверей. Чарліна подумала, що король явно нездоровий, а при тому незвично високий. Це виглядало так, ніби його зріст був для нього завеликий. Чекаючи, поки принесуть закуску, Чарліна скористалася нагодою зазирнути до книг на полицях. Скидалося на те, що тут є книги геть про все, впереміш: путівники стояли поряд з книгами з алгебри, а збірки віршів — біля книг із географії. Чарліна ледве встигла відкрити книгу під назвою «Розгадані таємниці Всесвіту», як двері бібліотеки відчинилися і всередину з тацею зайшов чоловік у високому кухарському ковпаку.
Король, немало здивувавши Чарліну, жваво метнувся за стіл.
— Прибери собачку, моя дорога! — квапливо застеріг він.
До бібліотеки, тиснучись до кухаревої ноги, немовби почуваючи себе в небезпеці, зайшов ще один пес — грізного вигляду бурий собацюра з нерівними вухами й обшарпаним хвостом. Ще на вході він почав гарчати. Чарліна не сумнівалася, що це той самий пес, який загризає інших собак, і метнулася, щоб узяти Приблуду на руки.
Однак Приблуда якось вивернулася в неї з рук і підбігла до кухаревого пса. Той загарчав іще грізніше. Бура щетина на його облізлій спині настовбурчилася. Він виглядав настільки загрозливо, що Чарліна навіть не наважилася наблизитися до нього. Однак скидалося на те, що Приблуда зовсім не відчувала страху. Вона якнайбезтурботніше потрюхикала до пса, який весь цей час грізно гарчав, і вкрай самовпевнено тицьнулася носом об його ніс. Кухарів пес сахнувся і від несподіванки аж перестав гарчати. Тоді нашорошив свої бугруваті вуха і теж понюхав Приблуду. Та радісно дзявкнула і застрибала. Наступної миті обоє собак стали весело гасати по бібліотеці.
— Чудово! — зрадів король. — Тепер, думаю, все гаразд. А що сталося, Джамале? Чому прийшов ти, а не Сім?
Джамал — Чарліна помітила, що він мав тільки одне око, — підійшов і вибачливо поставив тацю на стіл.
— Наша принцеса забрала Сіма, щоби прийняти гостю, сір, — пояснив він, — тож не було кому принести страву, а тому це роблю я сам. А мій пес не міг не піти зі мною. Думаю, — додав він, спостерігаючи, як веселяться собаки, — що мій пес ніколи досі не насолоджувався життям.