Він поклонився Чарліні та промовив:
— Прошу, приводьте вашу білу собачку частіше, панно Чарівна.
Джамал свиснув до свого пса. Той вдав, ніби не чує. Джамал підійшов до дверей і свиснув знову.
— Їсти, — покликав він. — Ходи, дам кальмарів.
Цим разом підбігли обоє собак. Приблуда, страшенно здивувавши і водночас налякавши Чарліну, вийшла разом із кухаревим псом, і двері за ними зачинилися.
— Не треба переживати, — заспокоїв її король. — Здається, вони подружилися. Джамал приведе її назад. Він дуже надійний чоловік, цей Джамал. Якби не цей його пес, із нього був би ідеальний кухар. Ну, поглянемо, що він нам тут приніс, га?
Джамал приніс графин лимонаду і великий таріль із якимись хрусткими коричневими штучками, подібними до кальмарів, прикритий білою тканою серветкою.
— А! — сказав король, нетерплячим рухом піднімаючи серветку. — Скуштуй, поки вони гарячі, моя дорога.
Чарліна так і зробила. Одного відкушеного шматочка їй вистачило, аби переконатися, що Джамал навіть кращий кухар, ніж її батько, а пан Бейкер прославився як найкращий кухар у місті. Коричневі штучки були хрумкі, але водночас ніжні, та мали доволі гострий смак, якого Чарліна раніше не знала. Після них вона відчула потребу в лимонаді. Вони з королем удвох спорожнили таріль і випили весь лимонад. Тоді обоє повернулися до роботи.
За цей час між ними встановилися надзвичайно дружні відносини. Чарліна вже нітрохи не соромилася запитувати короля про щось таке, що їй хотілося знати.
— А навіщо їм знадобилися два бушелі трояндових пелюсток, сір? — цікавилася Чарліна, а король відповідав:
— У ті часи їх любили розкидати по підлозі в обідньому салоні. Неохайний звичай, як на мене. Послухай-но, що говорить цей філософ про верблюдів, моя дорога.
І він зачитав сторінку з книги, від чого обоє розреготалися. Той філософ, вочевидь, ніяк не давав собі ради з верблюдами.
Через досить довгий час двері бібліотеки відчинилися і зайшла Приблуда, на вигляд дуже задоволена собою. За нею зайшов Джамал.
— Послання від нашої принцеси, — сказав він. — Та пані вже влаштувалася, і Сім подає чай у передню залу.
— Ага, — промовив король. — З оладками?
— І ще — з мафінами, — уточнив Джамал і вийшов.
Король відклав свою книгу і підвівся.
— Мені варто піти привітати нашу гостю, — повідомив він.
— Тоді я і далі перевірятиму рахунки, — сказала Чарліна. — Якщо щодо чогось у мене виникнуть питання, я відкладатиму аркуші на окрему купку.
— Ні-ні, — заперечив король. — Ти також ходи, моя дорога. І візьми собачку. Знаєш, твоя Приблуда допомагає подолати скутість. Ця пані — подруга моєї доньки. Я з нею ще не зустрічався.
Чарліна тут же страшенно розхвилювалася. Принцеса Хільда здалася їй занадто величною, вона по-справжньому лякала Чарліну, тож не могло бути й мови, щоби дівчинка почувала себе при ній вільно. Навряд чи її друзі могли бути кращими в цьому сенсі. Але відмовитися Чарліна навряд чи могла, бо король чекав на неї, притримуючи двері відчиненими. Приблуда вже почимчикувала до нього. Чарліна відчула, що мусить встати і піти за королем.
Передня зала виявилася великою кімнатою з купою вилинялих диванів зі злегка потертими поручнями і досить-таки обтріпаною каймою. На стінах, як і скрізь, біліли квадратні плями — там, де колись, мабуть, висіли картини. Найбільша пляма біліла над мармуровим каміном, у якому — Чарліна відчула полегкість — жваво палахкотів вогонь. Як і в бібліотеці, у залі було холодно, а Чарліну від хвилювання знову почало морозити.
Принцеса Хільда сиділа, випроставшись, на дивані біля каміна, куди Сім якраз підвіз великий візок із чайними приборами. Чарліна тої ж миті згадала, де саме вона зустрічала Сіма раніше і чому вона його впізнала, як тільки побачила з візком. Це було тоді, коли вона загубилася, вийшовши з конференц-залу в домі дідуся Вільяма, а тоді на мить побачила старого чоловіка, котрий штовхав візок по незнайомому коридору. «Як дивно!» — подумала вона. Сім власне у цей момент тремтячими руками ставив на камін таріль із оладками з маслом. Помітивши ці оладки, Приблуда поворушила носом і кинулася до них. Чарліна ледве встигла її вхопити. Вона стояла, міцно стикаючи обома руками Приблуду, яка щосили пручалася, а тим часом принцеса сказала:
— О! Мій батько, король.
Усі присутні встали.
— Батьку, — вела далі принцеса, — чи можу я представити мою велику подругу, пані Софі Пендрагон?
Король, накульгуючи, пройшов уперед із простягнутою для привітання рукою. З його появою велика кімната відразу ніби поменшала. Чарліна досі не уявляла, який він насправді високий. «Майже як ті ельфи», — подумала вона.