Позаду Чарліни Пітер вимовив якісь дивні слова. Приблуда дзявкнула.
Чарліна обернулася і побачила, що Пітер стоїть, простягнувши руки. На руках гуляли вогники, від кінчиків пальців до самих плечей.
— Висохніть, о, води на підлозі! — протяжно вимовив він.
Вогники перекинулися йому на волосся і на мокрий одяг спереду. Вираз на його обличчі зі самовпевненого став стривоженим.
— Ой-ой! — вигукнув він.
У цей момент його всього охопило полум’я і почало відчутно припікати. Тепер він виглядав уже остаточно наляканим.
— Пече! Рятуй!
Чарліна кинулася до нього, схопила за руку і штовхнула у воду на підлозі. Це нічого не дало. Чарліна спостерігала неординарну картину: під водою й далі палали вогники, а навколо всього Пітера стали з’являтися бульки, вода почала закипати. Тоді вона з іще більшим поспіхом витягла його на повітря. З Пітера стікала гаряча вода і йшла пара.
— Скасуй його! — крикнула вона, забираючи свої руки від його розпеченого рукава. — Яке заклинання ти вжив?
— Я не знаю! — плаксиво промовив Пітер.
— Яке заклинання?! — гаркнула Чарліна.
— То було заклинання зупинення повені з «Книги палімпсеста», — промимрив Пітер, — я поняття не маю, як його скасувати.
— Але ж ти дурний! — закричала Чарліна. Вона вхопила його за палаюче плече і струсонула.
— Заклинання, скасуйся! — крикнула вона. — Ай! Заклинання, наказую тобі скасуватися негайно!
Заклинання підкорилося. Чарліна стояла, тріпаючи попеченою рукою, і спостерігала, як полум’я з шипінням зникло, залишивши по собі хмарину пари і вогкий сморід паленого.
Пітер став коричневий на вигляд і весь підсмалений. Його руки й обличчя почервоніли, а волосся помітно покоротшало.
— Дякую! — сказав він і полегшено відкинувся назад.
Чарліна підняла його на ноги.
— Фу! Від тебе тхне паленим волоссям! Як можна бути таким дурним? Які ще заклинання ти виконав?
— Ніяких, — промовив Пітер, вигрібаючи з шевелюри обвуглілі волосини.
Чарліна не сумнівалася, що Пітер бреше, та він би однаково не зізнався.
— І це не було аж настільки дурним, — заперечив він. — Поглянь на підлогу.
Чарліна опустила погляд і побачила, що вода майже зовсім зникла. Плитки підлоги були вогкі, блискучі, паруючі, але не залиті водою.
— Значить, тобі дуже пощастило, — сказала вона.
— Мені переважно щастить, — відповів Пітер. — Мати завжди це каже, коли я неправильно виконаю якесь заклинання. Думаю, мені треба перевдягнутися.
— І мені, — мовила Чарліна.
Вони пройшли у внутрішні двері, де Пітер хотів повернути праворуч, а Чарліна смикнула його ліворуч, тож у підсумку вони пройшли прямо й опинилися у вітальні. Мокрі плями на килимі тут парували і швидко висихали, проте запах досі стояв просто нестерпний. Чарліна фиркнула, розвернула Пітера і знову штовхнула його у двері ліворуч.
Коридор залишався вогким, зате вже не був залитий водою.
— А бачиш? — сказав Пітер, наближаючись до своєї спальні. — Спрацювало.
— Пхе! — хмикнула Чарліна, заходячи у свою кімнату. «Цікаво, що він ще зробив? Я ні на йоту йому не довіряю».
Її найкраще вбрання було геть промочене. Чарліна з сумом зняла його і повісила в кімнаті сушитися. І вже ніщо не могло виправити пропалину на її найкращому жакеті. Завтра, коли вона піде до Королівського особняка, їй доведеться вдягнути звичайний одяг. «І що, лишити Пітера тут самого? — замислилася вона. — Не сумніваюся, що він експериментуватиме із заклинаннями. Я б саме так і зробила». Дівчинка здригнулася від усвідомлення, що нічим не краща за Пітера. Адже вона так само не змогла встояти перед заклинаннями з «Книги палімпсеста».
Вона була набагато приязніше налаштована до Пітера, коли повернулася до кухні, — вже суха, за винятком волосся, вбрана у свій найбільш приношений одяг і тапки.
— Спитай, як попросити вечерю, — сказав Пітер, поки Чарліна ставила мокрі туфлі сушитися біля вогнища. — Я голодний.
Скидалося на те, що він почувається набагато зручніше в старому синьому костюмі, в якому прибув.
— Їжа є в тій торбі, яку вчора принесла моя мама, — пояснила Чарліна, вибираючи найкраще місце для туфель.
— Нема, — відповів Пітер. — Я все з’їв на обід.
Чарлінине приязне налаштування випарувалося.
— Ненажерлива свиня, — сказала вона, стукаючи по вогнищу, щоб викликати їжу для Приблуди. Приблуда, незважаючи на всі спожиті в Королівському особняку оладки, радо зустріла мисочку з кормом. — І ти так само ненажерлива свиня, — промовила Чарліна, спостерігаючи, як Приблуда наминає корм. — Де воно все в тобі вміщається? Дідусю Вільяме, як нам отримати вечерю?