Цього разу лагідний голос був дуже слабкий:
— Просто постукай по дверцятах комори і скажи: «Вечеря», моя люба.
Пітер першим підбіг до комори.
— Вечеря! — гримнув він, з розмаху вгативши по дверцятах.
На столі щось гепнуло. Вони обернулися глянути. Біля розкритої валізи на столі лежав шматочок баранини, дві цибулини і редька. Чарліна і Пітер вирячилися на них.
— Сире! — вражено вимовив Пітер.
— Ще й мало, — додала Чарліна. — Ти вмієш варити?
— Ні, — сказав Пітер. — У нас удома приготуванням їжі займається мати.
— Ой, — буркнула Чарліна, — ну чесне слово!
Розділ дев’ятий,
Тоді Пітер і Чарліна, природно, зійшлися біля кухонного вогнища. Приблуда втекла їм з дороги, бо вони почали одне поперед одного стукати по вогнищу і вигукувати: «Сніданок!». Однак скидалося на те, що ці чари діяли тільки вранці.
— Я би вже не відмовилася навіть від копчених оселедців, — зізналася Чарліна, сумовито оглядаючи обидві таці. На них були булочки, мед і апельсиновий сік — а більше нічого.
— Я вмію варити яйця, — похвалився Пітер. — Приблуда з’їла би цю баранячу відбивну?
— Вона з’їла би практично що завгодно, — сказала Чарліна. — Вона така ж неперебірлива, як… як і ми. Правда, я не думаю, що вона їла би редьку. Я би не їла.
Вечеря видалася не зовсім вдалою. Зварені Пітером яйця виявилися, що й казати, крутими. Щоб відвернути увагу Чарліни від цього факту, Пітер розпитував її про візит до Королівського особняка. Чарліна розповідала йому про візит — насамперед, щоб відвернути свою та Пітерову увагу від того, що зварені на круто яйця не поєднуються з медом. Пітера невимовно зацікавило те, що король, судячи з усього, намагався знайти золото, а ще більше заінтригувало прибуття Моргана і Блима.
— Ще й вогняний демон? — перепитав він. — Двоє дітей із магічними здібностями — а до того ще й вогняний демон! Ладен закластися, що в принцеси повні руки роботи. На скільки вони залишаться?
— Не знаю. Ніхто не сказав, — відповіла Чарліна.
— Тоді ставлю два пообідні чаї й одну ранкову каву, що принцеса виставить їх іще до кінця тижня, — заявив Пітер. — Ти вже поїла? Бо я хотів би, щоби ти переглянула валізу свого дідуся.
— Але я хочу почитати! — запротестувала Чарліна.
— Ні, не хочеш, — вирішив за неї Пітер. — Почитати ти завжди встигнеш. А в тій валізі повно всіляких речей, про які тобі необхідно знати. Я тобі покажу.
Він відсунув сніданкові таці набік і виклав перед нею валізу. Чарліна зітхнула і вдягнула окуляри.
Валіза була до країв заповнена папером. Нагорі лежала записка, виведена красивим, хоча й нерівним почерком дідуся Вільяма. «Для Чарліни, — було написано в записці. — Ключ до будинку». Під нею лежав великий аркуш паперу з химерною сіткою закручених ліній. На лініях через певні проміжки були намальовані квадратики з позначками, а на краю аркуша кожна лінія закінчувалася стрілочкою з підписом «Недосліджене».
— Це ще тільки короткий ключ, — пояснив Пітер Чарліні, коли та взяла аркуш. — А решта паперів у валізі — це, власне, і є карта. Вона розкладається. Дивися.
Він узяв наступний аркуш паперу і потягнув. За ним потягнувся прикріплений до нього наступний аркуш, той потягнув наступний і так далі. Складені купкою у валізі папери лягли на столі довжелезною гармошкою. Чарліна дивилася на них з обуренням. На кожному аркуші були акуратно накреслені кімнати і коридори зі старанними підписами під кожним. Підписи були на кшталт: «Тут двічі повернути наліво» або «Тут два кроки вправо і один наліво». На кімнатах теж були написи, декотрі прості, як‑от «Кухня», а декотрі багатослівні, як, наприклад: «Мій склад чаклунських запасів, що постійно поповнюється завдяки постачальному заклинанню, яким я цілком можу гордитися. Прошу мати на увазі, що складники при стіні ліворуч украй небезпечні й потребують дуже обережного поводження». А деякі зі з’єднаних аркушів були, як виглядало, цілком заповнені перехрещеними коридорами з підписами «До недослідженої північної частини», «До кобольдів», «До головного бака» або «До бальної зали: сумніваюся, чи ми колись знайдемо для неї застосування».