— Сама розумієш, я тієї ж миті нашорошив вуха, — сказав Пітер. — Але нічого більше мені так і не довелося спитати, бо він, дивлячись на вазу на столі, сказав: «Отже, в такому разі це справді квіти з майбутнього? Чи ти не міг би мені сказати, що це за сорт?»
Мене вразило, що сам він цього не знає. Я пояснив йому, що це гортензії з його власного саду. «Кольорові квіти, які позрізали кобольди», — сказав я. А він глянув на них і пробурмотів, що вони просто прекрасні, а особливо прекрасне в них те, що вони такі багатоколірні. «Треба мені почати і собі їх вирощувати, — сказав він. — У них більше кольорів, ніж у троянд».
«Ви і блакитні можете виростити, — підказав я йому. — Моя мати до наших застосовує чари з мідним порошком». І поки він далі бурмотів на цю тему, я запитав його, чи міг би я взяти ці квіти зі собою, щоб могти довести, що я справді з ним зустрічався.
«Авжеж, авжеж, — погодився він. — Тут вони тільки заважатимуть. І скажи своїй приятельці, котра знайома з вогненним демоном, що я сподіваюся закінчити карту будинку до того часу, коли вона виросте настільки, що потребуватиме її».
— І от, — закінчив Пітер, — я забрав квіти і пішов геть. Хіба ж це не було надзвичайно?!
— Навіть дуже, — погодилася Чарліна. — Він не став би вирощувати гортензії, якби кобольди їх не позрізали, якби я їх не підібрала і якби ти не заблукав… просто голова йде обертом.
Вона відсунула тарілку з кабачком і ріпою. «Я мушу бути доброю до нього. Я мушу, МУШУ!»
— Пітере, а що, якби я завтра по дорозі назад зайшла до мого батька і попросила в нього кухарську книгу? В нього їх, певно, не одна сотня. Він найкращий кухар у місті.
Судячи з вигляду Пітера, йому невимовно полегшало.
— Хороша ідея, — зрадів він. — Моя мати ніколи особливо не розповідала мені про куховарство. Вона завжди робить усе сама.
«І я не протестуватиму проти того, як він зобразив мене дідусеві Вільяму, — заприсяглася собі Чарліна. — Я буду доброю до нього. Але якщо він учинить так іще раз…»
Розділ десятий,
Уночі Чарліні сяйнула тривожна думка. Якщо в будинку дідуся Вільяма можна подорожувати в часі, то що її зупиняє від того, аби прибути в Королівський особняк десять років тому і з’ясувати, що король на неї не чекає? Або через десять років, у майбутньому, — і виявити, що країною править принц Людовік? Цього вистачило, щоб вона вирішила надалі подорожувати будинком тільки у звичайний спосіб.
Тож наступного ранку Чарліна вирушила пішки по дорозі, Приблуда дріботіла біля неї до самого того лугу, де колись був лабок, а там вона вже так захекалася, виглядала так жалібно, що Чарліна взяла її на руки. «Як завжди», — подумала вона.
«Я почуваюся справжньою дорослою дівчиною, яка йде на роботу», — сказала вона собі подумки, крокуючи до міста, а Приблуда тим часом намагалася від щастя лизнути її в підборіддя.
Уночі знов падав дощ, але зараз стояв один із ранків з блідо-блакитним небом і великими білими хмарами. Гори були шовковисто-сині та зелені, а в місті сонце блищало на мокрій бруківці, і сонячні зайчики перебігали по гладіні ріки. Чарліна почувалася дуже задоволеною. Вона тішилася, що проведе день за перебиранням паперів і за розмовами з королем.
Коли Чарліна перетинала Королівську площу, золотий дах Королівського особняка блищав на сонці так сильно, що їй довелося перевести погляд на бруківку. Приблуда на руках у Чарліни примружила очі й заховала голову, а тоді здригнулася, почувши гучний крик, що долинув з особняка:
— Дивись! Подивися на мене!
Чарліна глянула, від яскравого блиску на очах моментально виступили сльози, тоді вона прикрила їх вивільненою від Приблуди рукою і глянула ще раз. Верхи на золотому даху, добрих сто футів над землею, сидів малий Блим і привітно махав їй рукою. При цьому він мало не втратив рівновагу. Побачивши це, Чарліна миттю забула всі свої вчорашні неприхильні думки про дітей. Вона скинула Приблуду на бруківку і побігла до дверей особняка, де почала одночасно гупати калаталом і шалено дзвонити в дзвінок.
— Той малий! — видихнула вона, дивлячись на Сіма, коли той повільно відчинив рипливі двері. — Блим. Він сидить на даху! Хай його хтось зніме!
— Справді? — перепитав Сім.
Він почовгав назовні. Чарліні довелося чекати, поки Сім дошкутильгав до місця, з якого видно дах, і невпевнено підняв голову.