Він повернувся до читання.
Чарліна замислилася, чи сказати, що та давня повитуха могла мати рацію. Лабоки існували, то чому б не існувати й лабокінам? Та вона була впевнена, що король не повірить, тому просто зробила запис про це. Тоді вона взялася за зім’ятий сувій. Перш ніж розгорнути його, Чарліна подумала, що варто ще раз глянути на папери, які вона вже прочитала і відклала: раптом якийсь із них теж світиться? Один і справді ледь помітно світився. Витягнувши його, Чарліна виявила, що це рахунок від чарівника Мелікота за те, що він зробив так, щоби дах виглядав золотим. Це було незрозуміло, але Чарліна записала і це, перш ніж розв’язати вицвілу золотаву стрічку і розгорнути сувій.
То виявилося родовідне дерево королів Верхньої Норландії, нашкрябане доволі поспішно й неакуратно, ніби мало бути лише ескізом для набагато охайнішої копії. Чарліна ледве могла прочитати ці записи. Аркуш був заповнений перехресними лініями, стрілочками, які вели до дописаних зауважень, кривулястими кільцями з примітками всередині.
— Сір, — сказала вона, — чи не могли б ви мені це пояснити?
— Давай поглянемо.
Король узяв сувій і розгорнув його на столі.
— Ага, — сказав він. — Красива копія цього висить у нас у тронній залі. Я не розглядав її детально вже багато років, але знаю, що вона значно спрощена порівняно з цим родовідним деревом — самі лише імена правителів, на кому вони були одружені й таке інше. А тут, як бачимо, є примітки, судячи з почерку, написані різними людьми. Дивися. Оце мій предок, Адольфус Перший. Примітка біля нього написана дуже вже старовинними письменами. Тут пише… гм… «Звів мури града силою Ельфодара». Не сказав би я, щоб від тих мурів лишився хоч якийсь слід, чи не так? Але кажуть, що Набережна вулиця біля річки є частиною стародавніх мурів…
— Вибачте, сір, — втрутилася Чарліна, — а що таке Ельфодар?
— Не маю уявлення, люба, — сказав король. — Хотів би я знати. Кажуть, він приносив королівству процвітання та захист, чим би він не був, але він щез, видно, вже дуже давно, багато років тому. Гм. Оце цікаво, — король провів вказівним пальцем від однієї примітки до другої. — Тут, біля дружини мого предка, написано: «Звана Ельфожінкою». Мені завжди говорили, що королева Матильда була лише напівельфійкою, але ось поруч з її сином, Гансом Ніколасом, приписано: «Ельфодитя». Певно, саме тому він так і не став королем. Ніхто по-справжньому не довіряє ельфам. Як на мене, величезна помилка. Натомість коронували сина Ганса Ніколаса, дуже нецікавого чоловіка на ім’я Адольфус Другий, який так нічого важливого і не зробив. Він єдиний король на цьому сувої, біля чийого імені нема примітки. Це про щось та й свідчить. Але його син — ось він — Ганс Пітер Адольфус, він вже має примітку: «Відновив безпеку Королівства за допомогою Ельфодара», — що б це не значило. Люба моя, це дуже цікаво. Чи не зробила б ти мені послугу — гарненько та розбірливо перепиши імена всіх цих людей і примітки поряд із ними? Кузенів і все, де нема приміток, можеш пропустити. Чи це тебе не обтяжить?
— Зовсім ні, сір, — сказала Чарліна. Вона якраз обдумувала, як непомітно переписати все це для Софі та Блима, а воно виявилося он як.
Решту дня вона провела, переписуючи сувій у двох примірниках. Один був звичайною чернеткою, при якій вона раз у раз перепитувала короля щодо тієї чи іншої примітки, а другий переписала найгарнішим свої почерком для самого короля. У процесі вона зацікавилася не менше, ніж король. Ну, наприклад, чому небіж Пітера Ганса Третього подався до «опришків у горах»? Чому королева Гертруда стала «чорнокнижницею, якої боятися слід»? І чому біля її доньки, принцеси Ізолли, стоїть примітка «коханиця синього чоловіка»?
Король не міг відповісти на ці питання, проте сказав, що має добре уявлення, чому принца Ніколаса Адольфуса позначили як «пияка».
— Чи ти дивилась отут, де сказано, що батька принца, Пітера Ганса Четвертого, називали «тираном, а до того ж чорнокнижником»? — запитав король. — Деякі з моїх предків не були добрими людьми. Я певен, що він люто знущався з бідолашного Ніколаса. Мені казали, що воно трапляється, коли ельфійська кров розріджується, однак я гадаю, що насправді це просто такі люди.
Наприкінці дня, коли Чарліна дійшла майже до самого низу сувою, де вже мало не кожен правитель називався Адольфусом, Адольфусом Ніколасом або Людовіком Адольфусом, вона з цікавістю наткнулася на принцесу Мойну, яка «пошлюбила великого правителя Чужокрайнії, проте вмерла, привівши на світ відразливого лабокіна». Чарліна була певна, що саме про Мойну йшла мова у щоденнику фрейліни. Скидалося на те, що хтось усе ж таки повірив у розповідь повитухи. Вона вирішила не казати про це королю.