Він швиденько засунув обидва зошити поряд із сирником і подав торбу Чарліні. Вони по-змовницьки усміхнулися одне одному.
— Смачного! — побажав він. — І щасти тобі!
— І тобі так само, — відповіла Чарліна. — Дуже дякую тобі, тату!
Вона потяглася і поцілувала батька у присипану борошном веснянкувату щоку, а тоді пішла до виходу з пекарні.
— Пощастило ж тобі! — гукнула до неї Лорна, коли Чарліна відчиняла двері. — А я якраз була поклала око на оцей кремовий торт, що його він тобі дав.
— Їх там було два, — кинула Чарліна через плече і ввійшла до крамниці.
Там, на своє превелике здивування, вона виявила, що Тіммі сидить на мармуровому прилавку, тримаючи Приблуду на руках.
— Вона дуже стривожилася, коли ти пішла і залишила її тут. Гавкала, не перестаючи, — сказав він, ніби виправдовуючись.
«Може, ми все-таки не зробимося ворогами на все життя!» — втішено подумала Чарліна, а Приблуда зіскочила з колін Тіммі та з радісним дзявкотом кинулася до неї. Вона витанцьовувала навколо Чарліни і здійняла такий галас, що Тіммі, мабуть, не почув, як Чарліна йому подякувала. Їй залишилося широко усміхнутися і люб’язно кивнути йому, виходячи з крамниці, бо Приблуда і далі скакала з дзявкотом у неї під ногами.
Крамниця і пекарня знаходилися на протилежному від річки і набережної кінці міста. Чарліна могла би вирушити туди, але оскільки Приблуда мусила йти сама (адже Чарліна несла напхану торбу), коротше було йти Центральною вулицею. Хоча це й була одна з головних вулиць міста, на своє ім’я вона не дуже заслуговувала: вузька, звивиста і без хідників, хоча крамниці обабіч вважалися найкращими. Чарліна поволі рушила вздовж вулиці. Вона раз по раз зупинялася і роздивлялася вітрини, щоб дати змогу Приблуді її наздогнати, ухилялася від пізніх покупців та просто перехожих, які вийшли прогулятися перед вечерею, і думала. Думки її були поділені між специфічною втіхою: «Тепер у Пітера більше не буде виправдання, коли він готуватиме жахливу їжу!» — і подивом: «Тато користується чарами! І завжди користувався!».
Досі Чарліна почувала за собою деяку вину через усі оті свої експерименти з «Книгою палімпсеста», одначе тепер це почуття зникло. «Певно, я успадкувала магічні здібності від тата. Ну й ну! Тепер я достеменно знаю, що можу чаклувати. Але чому ж тато завжди робить те, що каже мама? Він так само наполягає, щоб я була респектабельною, як і вона. Ну й батьки!» — Чарліна виявила, що ця думка чомусь її дуже розвеселила.
Тут раптом у неї за спиною залунав гучний тупіт копит, змішаний з гуркотом, і грубий голос закричав: «З дороги, з дороги!».
Чарліна озирнулася і побачила, що вулицю заполонили вершники в якихось незнайомих мундирах; вони мчали так швидко, що за мить були коло неї. Перехожі притискалися до дверей крамниць і до стін по обидва боки вулиці. Чарліна крутнулася, щоби підхопити Приблуду. Вона спіткнулася об чийсь поріг і впала коліном на торбу з їжею, але все-таки схопила Приблуду і при цьому зуміла не випустити з руки торбу. Стискаючи обіруч Приблуду і торбу, Чарліна припала спиною до стіни — і тут-таки, просто перед її носом, під важке стугоніння копит, промайнули чорні чоботи, встромлені в стремена. Далі мчав галопом цуг лискучих чорних коней; над їхніми спинами грізно ляскав батіг. За кіньми прохурчала розкішна мальована карета з гербом на дверцятах, виблискуючи золотом і склом; каретою правила пара кучерів у капелюхах із плюмажем. За каретою з оглушливим тупотом промчали ще декілька вершників у мундирах.
Наприкінці вулиці вершники звернули і зникли з очей. Приблуда фиркнула. Чарліна знесилено сперлася на стіну.
— Що це було? — запитала вона в жінки, яка втиснулася в мур навпроти неї.
— Це, — відповіла та, — був кронпринц Людовік. Гадаю, він приїхав у гості до короля.
Жінка була вродлива, а поглядом, у якому вгадувалася стримувана лють, вона дещо нагадувала Чарліні Софі Пендрагон. Жінка притискала до грудей хлопчика, який, своєю чергою, міг би бути схожим на Моргана, якби не те, що він ані не писнув. Хлопчик виглядав смертельно наляканим — та й Чарліна теж почувалася скутою переляком.
— Йому не варто так гасати вузькими вуличками! — сердито зауважила Чарліна. — Адже вершники кронпринца могли когось покалічити!
Дівчинка зазирнула в торбу — і виявила, що сирник розламався навпіл. Це розсердило її ще більше.
— Хіба він не міг поїхати по набережній, де повно місця? — вигукнула вона. — Йому що, настільки байдуже?
— Абсолютно, — відповіла жінка.
— Тоді мені навіть страшно подумати, яким він буде, коли стане королем! Він правитиме жахливо!