— Я така дурна! Я ж могла запитати в того ельфа, що таке Ельфодар! Але зовсім про все забула! Хоч мала би пам’ятати. Яка я дурна!
Серце її трепетало від занепокоєння. Перед очима сама собою поставала картина, як Пітер бурмоче заклинання над скляною скринькою. Спробувати щось таке було цілком у його стилі.
Коли вона дійшла до міста, почався дощ. Чарліну це втішило. Дощ міг відволікти Пітера від яєць лабока. Йому доведеться вийти надвір і познімати одяг, поки він знову не намок. Якщо тільки він уже не встиг зробити якусь дурницю!
Чарліна прийшла під Королівський особняк вся мокра і до краю захекана. Вона гримала калаталом і дзвонила у дзвоник ще затятіше, ніж тоді, коли на даху сидів Блим. Поки Сім відчинив двері, здавалося, минула вічність.
— Ой, Сіме! — видихнула Чарліна. — Мені треба негайно побачити Кальцифера. Чи ви можете мені сказати, де він?
— Безумовно, панно, — відповів Сім, нітрохи не вражений Чарліниним мокрим волоссям і одягом, з якого текли ручаї. — Сер Кальцифер зараз у великому салоні. Дозвольте вас провести.
Він зачинив двері та почовгав геть. Чарліна пішла за ним, залишаючи за собою мокрий слід, проминаючи кам’яні сходи, до великих дверей десь у тильній частині особняка, де дівчинка раніше ніколи не бувала.
— Сюди, панно, — сказав Сім, відчиняючи розкішні, хоча й обідрані двері.
Чарліна ввійшла всередину, у гамір безлічі голосів і натовп вишукано вбраних людей, які, здавалося, кричали одне одного, походжаючи туди-сюди зі шматками торта на витончених блюдцях. Торт був першою річчю, яку Чарліна тут упізнала. Він стояв посередині кімнати на особливому столі. Хоча на цей момент від нього залишилася лише половина, то був безперечно той самий торт, над яким батькові кондитери напрацювалися вчора ввечері. Здавалося, серед цих ошатних незнайомців Чарліна зустріла старого друга. Найближчий чоловік, вбраний у темно-синій оксамит і синю парчу, обернувся і зверхньо подивився на Чарліну, а тоді обмінявся зі своєю дамою презирливими поглядами. Дама була вдягнена («Не у вечірню сукню, о небеса, тільки не в час чаювання!» — подумала Чарліна) в такі розкішні шовкові та сатинові шати, що якби тут була тітонька Семпронія, на тлі цієї дами вона б виглядала обідранкою. Ну але тітоньки Семпронії тут не було, зате був лорд-мер, і з ним його дружина, а також найважливіші люди міста.
— Сіме, — запитав чоловік у темно-синьому одязі, — хто ця мокра мала простолюдинка?
— Леді Чарівна, — відповів Сім, — нова асистентка Його Величності, Ваша Високосте. — Він повернувся до Чарліни: — Дозвольте представити вас Його Високості кронпринцові Людовіку, міледі.
По цих словах він відступив і вийшов із салону.
Чарліні захотілося, щоб підлога розступилася під її мокрими ногами і скинула її в льох. Вона геть-зовсім забула про візит принца Людовіка. Принцеса Хільда, очевидно, запросила на зустріч із принцом вершки верхньонорландської добропристойної публіки. А вона, звичайна собі Чарліна Бейкер, зопалу ввірвалася на врочисте чаювання.
— Дуже приємно зустрітися з вами, Ваша Високосте, — спробувала вимовити вона, проте вийшов лише наляканий шепіт.
Принц Людовік, швидше за все, взагалі її не почув. Він зареготав і сказав:
— Це прізвисько, яке тобі дав король, Леді Чарівна? Так, дівчинко? — він показав виделочкою до торта на свою супутницю. — Я свою асистентку називаю Леді Мішки-з-Грошима. Розумієш, вона обходиться мені в цілий маєток.
Чарліна відкрило було рота, щоб пояснити, як її насправді звати, але дама в не зовсім вечірній сукні озвалася перша:
— Тебе ніхто не просив це говорити! — сердито сказала вона. — Ох ти ж недобре створіння!
Принц Людовік зареготав і обернувся, аби поговорити з безбарвним джентльменом у безбарвному сірому одязі, який саме наблизився. Чарліна вже готова була тихцем відійти шукати Кальцифера, але коли принц обертався, світло з великої люстри впало на його обличчя збоку. Чарліна побачила, як око принца зблиснуло темно-багряним.
Чарліна завмерла, немов статуя, — ціла пройнята жахом. Принц Людовік виявився лабокіном. Якийсь час вона не могла поворухнутися, хоча й знала, що по ній видно, що вона нажахана, і що люди це помічають, відтак дивуються, в чому річ. Безбарвний джентльмен вже дивився на неї з цікавістю в ліловуватих очах. О небеса! Він теж був лабокіном. Ось що стривожило Чарліну, коли вона вперше зустрілася з ним біля кухні.
На щастя, лорд-мер саме в цей момент відійшов від столу з тортом, щоби низько вклонитися королю, і Чарліна побачила коника-гойдалку — ні, навіть не одного, а багато-багато коників-гойдалок. Це трохи відволікло її від переляку. З якоїсь причини коники були розставлені в ряд уздовж стін салону. Блим сидів на одному з них — найближчому до великого мармурового каміна — й уважно дивився на неї. Чарліна зауважила, що він помітив її переляк і хотів, щоби вона пояснила його причину.