Тіммінз перегнувся над могутньою металевою пружиною і сердито на них поглянув.
— А, це ви, — він подивився на торбу. — Тепер ви вдалися до кіднепінгу, так?
Ролло, певно, почув голос Тіммінза і вирішив, що тепер він — серед друзів.
— Грбможіф! Вефевикфафи! — загуло у торбі.
— Це Ролло, — осудливо мовив Тіммінз.
— Так і є, — проговорив Пітер. — Ми принесли його сюди, щоб він тобі зізнався у злочині. Лабок у горах підкупив його, щоб він спричинив чвари між вами і чарівником Норландом.
— Гвевафавний вакфеф! — зарепетувала торба.
Але Тіммінз від жаху став срібно-блакитним.
— Лабок? — перепитав він.
— Саме так, — підтвердив Пітер. — Ми бачили його вчора, Ролло якраз просив у лабока винагороду. І лабок дав йому глечик золота з-під кінця веселки.
— Грбрефня! — голосно заперечила торба. — Веффегрвиградки!
— Ми обоє бачили, — сказав Пітер.
— Випустіть його, — сказав Тіммінз. — Хай говорить.
Пітер кивнув Чарліні. Вона прибрала руку з-під торби і перестала робити те, що, як вона сподівалася, було чарами. Тієї ж миті Ролло випав із торби, сів на долівці та почав випльовувати просяклі молоком відривки вовняних ниток і крихти печива, люто зиркаючи на Пітера.
«Я справді чарувала! Я втримувала його в торбі!» — подумала Чарліна.
— Бачиш, які вони? — сердито сказав Ролло. — Засовують тебе в торбу і затуляють тобі рота мокрими нитками, щоб ти не міг відповісти, поки вони розповідають про тебе всякі небилиці!
— Тепер ти можеш говорити, — сказав Тіммінз. — Ти дістав глечик золота від лабока за те, що посварив нас із чарівником?
— Як би я міг це зробити? — вдаючи доброчесність, сказав Ролло. — Жоден кобольд нізащо у світі не став би розмовляти з лабоком. Ви всі це знаєте!
На цей момент навколо зібралася чимала юрма кобольдів — на безпечній відстані від Приблуди, тож Ролло драматично витягнув руки в їхній бік.
— Будьте свідками! — оголосив він. — Я став жертвою ганебного наклепу!
— Хто-небудь, підіть обшукайте його грот, — наказав Тіммінз.
Кілька кобольдів негайно пішли перевірити житло Ролло. Той враз зірвався на ноги.
— Я — з вами! — закричав він. — Я доведу, що там нічого нема!
Ролло встиг зробити три кроки, одначе Приблуда вхопила його ззаду за синю курточку і знов повалила на підлогу. Собачка так і стояла, тримаючи Ролло зубами за куртку і помахуючи обтріпаним хвостом, крім того, вона повернула одне вухо в бік Чарліни, ніби запитувала: «Я правильно вчинила?».
— Ти все дуже правильно зробила, — похвалила її Чарліна. — Гарна собачка.
Ролло заверещав:
— Прибери її! Вона поранить мені спину, боляче!
— Ні. Ти залишишся тут, поки не прийдуть ті, котрі обшукують твій грот, — сказала Чарліна.
Ролло склав руки на грудях і сів з виглядом ображеного праведника. Чарліна обернулася до Тіммінза:
— Чи можна вас запитати, хто замовив такий величезний годинник? Поки ми всі чекаємо, — додала вона, помітивши, як Пітер поводить головою в її бік.
Тіммінз подивився на велетенські частини годинника.
— Кронпринц Людовік, — сказав він із якоюсь похмурою гордістю. — Він хотів щось приголомшливе для Кастель-Жоє, — але раптом похмурість узяла в кобольді гору над гордістю. — Та він досі не заплатив нам ні пенні. Ніколи не платить. Подумати лише, такий неймовірно багатий…
Його перебили кобольди, які бігцем поверталися.
— Ось він! — кричали вони. — Це ж він? Був у нього під ліжком!
Кобольд попереду ніс обіруч глечик. Він виглядав як звичайнісінький глиняний глечик, з тих, у яких у печі варять їжу, з тією лише відмінністю, що навколо нього розходилося легеньке сяйво веселкових барв.
— Це він, — сказав Пітер.
— Тоді що він, по-вашому, зробив із золотом? — запитав кобольд, який приніс глечик.
— Як це — що я зробив із золотом? — обурено спитав Ролло. — Оцей горщик був ущерть повний… — він затнувся, усвідомивши, що проговорився.
— Його там нема. Сам глянь, якщо не віриш, — сказав перший кобольд. Він кинув глечик на землю біля витягнутих ніг Ролло. — Ось яким ми його знайшли.
Ролло нагнувся, щоб зазирнути в глечик, — і нажахано скрикнув. Він запхав усередину руку — й витягнув жменю пожухлого жовтого листя. Тоді ще одну жменю, і ще, аж врешті-решт сів при купці сухого листя, встромивши в глечик обидві руки.
— Воно зникло! — простогнав він. — Обернулося на сухе листя. Лабок мене використав!
— То ти визнаєш, що лабок заплатив тобі за наші чвари? — запитав Тіммінз.