Вони квапливо бігли вгору, бо лабокіни неймовірно швидко очуняли і знову кинулися за Блимом. Чарлін і Софі гналися трохи швидше, а Джамал із псом пленталися позаду.
На середині другого прогону сходів лабокіни знову допали Блима. І ще раз пролунали могутні соковиті удари, а Блим знову вирвався і кинувся вгору вже третім сходовим прогоном. Він добіг майже до самісінького верху, коли лабокіни знов його наздогнали і накинулися на нього. Усі троє повалилися на купу, замиготіли ноги, руки і затріпотіли багряні крильця.
На цей момент Чарліна і Софі вже захекалися і бігли повільніше. Чарліна виразно побачила, як із купи тіл виринуло ангельське личко Блима: він уважно за ними спостерігав. Коли Чарліна подолала сходовий майданчик і рушила вгору останнім прогоном, і коли за нею, тримаючись за бік, помчала Софі, клубок тіл раптом розлетівся. Багряні тіла відкотилися, а Блим, знову вільний, метнувся вгору останнім прогоном дерев’яних сходів. Поки лабокіни трохи оговталися, поки знову помчали за ним, Чарліна і Софі були вже близько. Джамал із псом тягнулися далеко позаду.
Уся перша п’ятірка, гупаючи підборами, піднімалася дерев’яними сходами. Блим тепер помітно сповільнив темп. Чарліна не сумнівалася, що він лише імітує втому. Проте лабокіни переможно загукали і додали ходи.
— О, ні! Тільки не знову це! — простогнала Софі, коли Блим з розмаху відчинив дверцята і вискочив на дах. Лабокіни кинулися за ним. Коли Чарліна і Софі допленталися до самого верху і визирнули у відчинені дверцята, одночасно намагаючись перевести подих, то побачили двох лабокінів, які сиділи, розставивши ноги, на гребені золотого даху. Вони були майже на півдорозі до дверцят і виглядали так, наче безмежно шкодували, що тут опинилися. А Блима і слід захолов.
— І що він цього разу придумав? — поцікавилася Софі.
Майже відразу ж у дверцятах з’явився розчервонілий Блим. Він засміявся ангельським сміхом, а вітер розвіяв його золотаві локони у кучеряву подобу німбу.
— Ходи глянь, сцо я знайсов! — радісно повідомив він. — Ходи за мною.
Софі вхопилася за бік і показала на дах.
— А що з тими двома? — важко дихаючи, спитала вона. — Будемо сподіватися, що вони просто зваляться?
Блим чарівно усміхнувся.
— Зазди і побацис!
Він нахилив золотаву голівку, прислухаючись. Кухарів собака гарчав і загрібав пазурами дедалі ближче. Він обігнав свого господаря і тепер, відчайдушно сапаючи, з гарчанням піднімався дерев’яними сходами. Блим кивнув і повернувся в бік даху. Він зробив ледь помітний жест і щось невиразно пробурмотів. Два лабокіни на гребені золотого даху раптом зменшилися, пролунав неприємний хлюскаючий звук — і вони перетворилися на дві маленькі багряні штучки, які хляпали й погойдувалися на гребеневі золотого даху.
— Що… — почала було Чарліна.
Блимова усмішка стала настільки ангельською, наскільки це взагалі можливо.
— Кальмал, — блаженно промовив він. — Кухалів собака дусу плодасть за кальмала.
Софі сказала:
— Що? А, кальмари. Розумію.
Тим часом підбіг пес, його лапи ходили ходором, наче поршні, а з роззявленого писка скапувала слина. Він вискочив із дверцят і бурою стрілою шмигонув уздовж гребеня даху. Із середини гребеня долинуло «хап-хрум», тоді ще раз «хап-хрум» — і з кальмарами було покінчено. Лише після того пес нарешті помітив, де опинився. Він застиг, стоячи двома ногами на одному спадистому схилі даху і двома ногами — на другому, і жалібно завив.
— Ой, бідолашка! — сказала Чарліна.
— Кухал його влятує, — мовив Блим. — Ходіть за мною, але тлимайтеся поляд. Маєте повелнути ліволуц, пелс ніз толкнетеся ногою даху.
Він ступив у двері ліворуч — і зник.
«О, здається, я розумію!» — подумала Чарліна. Це нагадувало двері в будинку дідуся Вільяма, за винятком того, що тутешні двері були загрозливо високо. Вона пустила Софі поперед себе, щоби мати змогу впіймати її за спідницю, якби раптом та ступила не туди. Проте Софі виявилася більш призвичаєною до чарів, ніж Чарліна. Вона ступила ліворуч і зникла без найменшого клопоту. Чарліна помітно завагалася, перш ніж наважилася піти за нею. Вона замружила очі та зробила крок. Але при цьому її очі самі собою розплющилися, і вона побачила, як блискучий золотий дах запаморочливо ковзає повз неї. Перш ніж Чарліна вирішила закричати «Ител!», щоб викликати заклинання польоту, вона опинилася деінде — в розжареному приміщенні з кроквами під стелею, яке трохи нагадувало намет.