Пітерова мати зітхнула:
— Пітере, це Її Високість принцеса Хільда Верхньонорландська. Може, ти був би такий люб’язний встати і вклонитися їй та її батькові, королю. Як-не-як, а вони наші близькі родичі.
— Як це? — запитав Пітер, але тим не менш схопився на ноги і дуже чемно вклонився.
— Мій син, Пітер, — церемонно сказала відьма, — який є найімовірнішим спадкоємцем вашого престолу, сір.
— Радий з тобою зустрітися, хлопче, — мовив король. — Якось воно все дуже заплутано. Чи хтось міг би мені це пояснити?
— Я поясню, сір, — сказала відьма.
— Може, нам варто сісти, — запропонувала принцеса. — Сіме, будьте ласкаві, приберіть ці… е-е… гм… цих двох дохлих кролів.
— Добре, мем, — сказав Сім.
Він поспішно почовгав і підібрав обидва трупики. Йому так кортіло почути, що саме відьма збирається сказати, що Чарліна не сумнівалася: Сім просто викинув обох кролів одразу за дверима. Коли він повернувся в кімнату, всі вже порозсідалися на розкішних, хоч і вицвілих диванах, крім дідуся Вільяма, який втомлено відкинувся на подушки, і Тіммінза, який вмостився на подушці біля вуха дідуся Вільяма. Кальцифер повернувся в камін. Софі взяла Моргана на коліна, той негайно встромив до рота палець і заснув. А чарівник Хаул нарешті віддав Приблуду Чарліні, причому з такою сліпучо-вибачливою усмішкою, що Чарліна аж знітилася.
«Дорослим він мені подобається набагато більше, — подумала вона. — Не дивно, що Софі так дратував той Блим!»
Тим часом Приблуда писнула, піднялася на задні лапки, передніми сперлася на Чарлінині окуляри, які висіли на ланцюжку, і витяглася, щоб лизнути дівчину в підборіддя. Чарліна лагідно посмикала Приблуду за вуха і пригладила розтріпану шерсть на її маківці, слухаючи тим часом те, що збиралася сказати Пітерова мати.
— Як вам, мабуть, відомо, — сказала відьма, — я вийшла заміж за свого кузена Ганса Ніколаса, який на той момент був третім у лінії успадкування престолу Верхньої Норландії. Сама я була п’ятою, але як жінка не могла претендувати на престол, до того ж єдина у світі річ, якої я по-справжньому прагнула, — це стати відьмою. Ганса королівський престол теж не цікавив. Він обожнював лазити по горах, любив відкривати печери і нові проходи серед льодовиків. Ми були цілком задоволені, що залишили нашого кузена Людовіка спадкоємцем престолу. Жодному з нас він не подобався, а Ганс завжди говорив, що Людовік — найбільш егоїстична і позбавлена почуттів особа, яку він будь-коли знав. Проте ми вважали, що якщо усунемося і не станемо виявляти зацікавлення престолом, Людовік нас не турбуватиме. Тож ми переїхали в Білогорію, де я зайняла посаду відьми, Ганс став провідником у горах, і ми були цілком щасливі до самого Пітерового народження. Саме тоді нам з усією жахливою ясністю стало зрозуміло, що інші наші кузени мруть як мухи. І то не просто мруть, а звинувачені у різноманітних пороках, які начебто і стали причиною їхньої смерті. Коли моя кузена Ізолла Матильда, найдобродушніша і найлюб’язніша з дівчат, була вбита начебто при спробі когось вбити, Ганс висловив переконання, що за цим стоїть Людовік: «Він систематично вбиває всіх інших спадкоємців престолу, — сказав він мені, — а до того ж очорнює нас усіх». Я страшенно боялася за Ганса і за Пітера. На той час Ганс був наступним спадкоємцем після Людовіка, а Пітер — після Ганса. Тож я взяла свою мітлу, прив’язала Пітера собі за спину і полетіла в Інгарію проконсультуватися в пані Пентстеммон, у якої свого часу вчилася відьомства. Наскільки мені відомо, — тут відьма обернулася до Хаула, — ви теж вчилися в неї, чарівниче Хауле.
Хаул подарував їй свою сліпучу усмішку:
— Це було набагато пізніше. Я був останнім з її учнів.
— Тоді ви знаєте, що вона — найкраща, — сказала Білогорська відьма. — Так?
Хаул кивнув.
— Якщо вона вам щось казала, цьому можна було вірити, — вела далі відьма. — Вона ніколи не помилялася.
Тут Софі теж кивнула, з деяким сумом.
— Але коли я з нею проконсультувалася, — промовила відьма, — вона не знала, чи я можу щось зробити для свого сина, крім як узяти Пітера і полетіти далеко-далеко — вона думала, в Інгіко. Я сказала: «А що з Гансом?» — і вона погодилася, що я недарма хвилююся. «Дай мені півдня, — попросила, — щоб знайти відповідь». Пані Пентстеммон пішла і зачинилася у своїй робітні. Не минуло півдня, як вона вибігла звідти мало не в паніці. Я ніколи доти не бачила її настільки стривоженою. «Люба моя, — сказала вона, — твій кузен Людовік — лихе створіння, яке називають «лабокін», породження лабока, котрий блукає в горах між Верхньою Норландією і Білогорією. Він і справді робить те, у чому його запідозрив твій Ганс, поза сумнівом, за допомогою цього лабока. Мусиш негайно повертатися в Білогорію! Сподіваймося, ти встигнеш. І в жодному разі не кажи нікому, ким є твій син, — ні йому самому, ні нікому іншому, бо інакше лабок намагатиметься вбити також і його!»