Коли ж Електра запитала, чи можна їй у своїй вітальній промові згадати ім'я Іфігенії, я сказала: «Ні», бо це може затьмарити велич перемог її батька, тому не треба згадувати нічого, що могло б засмутити Агамемнона чи ще якось інакше затьмарити велич його славетних перемог, його великого щастя.
— Нашим завданням є принести йому відчуття полегкості,– сказала я.– Тепер, коли він знов опиниться серед людей, які його люблять, твій батько має відчути себе вдома. Тільки про це він і думав увесь час, звідколи залишив нас,– про своє тріумфальне повернення.
Днями, що передували поверненню Агамемнона, коли на верхівках пагорбів запалали вогні, що попереджали нас із Еґістусом про його наближення, я помітила, як навколо мене збільшується напруга. Я не забувала щодня бачитися з Електрою. Коли вона поцікавилася, чи й Еґістус буде в шерезі чоловіків, які вітатимуть її батька, коли він прибуде, я відповіла, ні, його там не буде. Я сказала, що має минути кілька днів, перш ніж я поясню Агамемнону, як і чому почувалася в небезпеці та потребувала особистого охоронця для себе і для Ореста. Електра мовчки кивнула, погоджуючись із моїми думками. Я тепло її обійняла.
Я поговорила з кожним зі старійшин стосовно того, яким має бути тон їхніх вітальних промов на церемонії зустрічі Агамемнона. Мене майже розсмішило, до чого швидко вони звиклися з мовчазною присутністю Еґістуса на всіх наших нарадах. У палаці чутки ширилися зі швидкістю світла, тож вони, ясна річ, знали, що кожнісіньку ніч він проводить у моєму ліжку. І їх не могло не цікавити, що станеться з Еґістусом і зі мною самою після повернення Агамемнона.
Ми з Еґістусом частенько обговорювали кожну деталь нашої підступної змови. Не оминали ми жодної подробиці з того, що може й чого не може статися того дня, коли мій чоловік повернеться додому. Ми домовилися, що варто буде лише Агамемнону увійти до палацу, як Електру треба буде знешкодити й замкнути в якомусь тихому закутку, доки все не закінчиться. Ореста теж доведеться відвести в якесь безпечне місце, щоб і він не був свідком того, що відбуватиметься.
Еґістус розповів, що має під своєю орудою п'ять сотень людей, кожен із яких дотримував йому вірності. Ці люди готові виконати буквально будь-який його наказ.
Я обійняла Еґістуса, та подумки ще хвилювалася, що в ті найперші години після приїзду Агамемнона щось може піти не так і збудити в моєму чоловікові непотрібні нам підозри. Ми мусимо влаштувати дуже щирий прийом, думала я, усе має бути святково та тріумфально. Не можна, щоб там з'явився Еґістус або хтось із його послідовників. А це означає, що саме я мушу попіклуватися, щоб усе пройшло належним чином, аби втомлені в боях вояки відчули себе вдома й розслабилися.
Після того як у дрібницях було окреслено всю вітальну церемонію та визначено всі нюанси, що нададуть святу піднесеної атмосфери, ми з Еґістусом почали несамовито кохатися, усвідомлюючи, на який ризик ідемо, але й розуміючи, яким може бути наш виграш, що принесе перемога.
Удалині ми побачили колісниці, що блищали на сонці, й той блиск робився яскравішим у міру того, як вони наближалися. Ми наказали охоронцям бігти їм назустріч, а самі тим часом іще раз відрепетирували власні ролі. Спочатку – Орест зі своїм мечем, потім – його сестра Електра. Потім – по черзі всі старійшини, кожен промовляє лише одну фразу привітання чи уславлення. А я стоятиму над усім цим, наглядаючи й усміхаючись. А потім я підійду до Ореста, котрий і зараз уже страшенно нервує, і привітаю свого чоловіка з поверненням, підтвердивши вже сказане Електрою, що царство лишається так само мирним і законослухняним, яким він його і залишив, і чекає на свого правителя. А в палаці, прямо під нашими покоями, Еґістус зі своїми людьми сидітиме тихотихо, не роблячи жодного руху, навіть не шепочучись. Але в головному коридорі вже стоять приведені ним вартові, готові виконати будь-які наші з ним накази.
Агамемнон у своїй колісниці стояв дуже прямо. Здавалося, він аж повищав і зробився могутнішим. У цю мить перемоги він аж світився самовдоволенням, дивлячись на нас, застиглих у чеканні. Коли ж я зауважила, що він помітив мене, то зробила все, аби мій погляд випромінював гордість за нього та розчулення. Навіть побачивши, що поруч із моїм чоловіком у колісниці стоїть жінка, молода та вродлива, я послала їм обом сяйливу формальну усмішку, але дуже швидко додала в неї гостинності й тепла. Агамемнон засміявся, коли до нього наблизився Орест. Мій чоловік вийняв із піхов свого бойового меча й схрестив його з маленьким Орестовим мечем, викрикуючи своїм солдатам жартівливі заклики приєднатися до битви й допомогти йому здолати цього славетного воїна.
Ми навчили Ореста, щоб він після закінчення двобою відступив убік, а потім пішов до палацу й очікував у моєму покої, де, як він думав, до нього невдовзі приєднається батько. Тоді вперед виступила Електра. Вона була просто втіленням церемонності, бундючності, серйозності. Вона вклонилася своєму батькові та жінці, котра стояла поруч із ним, а потім сказала всі ті слова, про які ми з нею домовилися, й уклонилася ще раз, перш ніж поступитися місцем старійшинам, котрі по черзі вітали Агамемнона, а він їх радісно обіймав. Невдовзі вже навколо його колісниці зібрався цілий натовп, у середині якого мій чоловік емоційно описував котрусь зі своїх вдалих баталій, пояснюючи якісь деталі та розповідаючи про те, як золота стратегія, розроблена ним, принесла його військові перемогу.
І тоді я подала знак своїм служницям, аби вони наблизились і розстелили килими, щоб Агамемнон, ступивши на землю, міг вистеленою доріжкою пройти аж до входу в палац. Він узяв за руку ту владного вигляду жінку, котра стояла поруч із ним у колісниці й, ступаючи слідом за Агамемноном на килими, відкинула вбік свій плащ, аж стало видно її дуже багато прикрашену пурпурову туніку. Її волосся вільною хвилею спадало на спину, а очі оглядали все довкола так, ніби ці землі в її снах уже давно їй належали й існували тільки для того, щоб утішати її зір і звеселяти душу.
— Це Кассандра,– сказав мій чоловік.– Ми полонили її. Вона є одним із наших найбільших трофеїв, одним із наших найважливіших завоювань.
Кассандра підвела голову і зверхньо зустрілася зі мною поглядом, неначе мене було створено тільки для того, щоб я зробилася її вірною прислужницею, а потім вона подивилася й на Електру, котра в зачудуванні не зводила з неї очей. На цей час уже під'їхало й багато інших колісниць. Одні було доверху навантажено здобиччю, в інших стояли раби зі зв'язаними за спиною руками. Кассандра стояла окремо від усього цього, призирливо споглядаючи рабів, яких відганяли вбік. Я рушила до неї, щоб запросити ввійти до палацу, й подала знак Електрі слідувати за мною.
Щойно ми увійшли до палацу, залишивши Агамемнона й далі оповідати історію своїх переможних походів, здіймати руки в тріумфі та наділяти своїх найкращих вояків рабами та здобиччю, Кассандра помітно занепокоїлася. Коли вона запитала, чи може вийти на двір і повернутися до мого чоловіка, я відповіла, що ні, нам, жінкам, слід залишатися в палаці.
І в цей момент усе могло піти шкереберть, усе могло бути втрачено, бо вона заговорила переляканим голосом людини, котра потрапила в тенета, котра опинилася в смертельній небезпеці, котра зрозуміла, що проти неї існує підступна змова. Вона стишила голос і вимовила слово «вбивство». Вона сказала, що бачить убивство. Вона сказала, що відчуває запах убивства. Коли до нас підійшла Електра, вона була занадто схвильованою батьковим приїздом, аби почути неголосні слова Кассандри. Я попросила Електру піти й перевірити сервірування святкових столів. Я знала, що люди Еґістуса на неї чекатимуть, як знала я і те, що двоє поставлених Еґістусом охоронців виведуть Ореста із палацу.
Але Кассандра продовжувала говорити, в її тоні з'являлося дедалі більше вимогливих нот. Вона наполягала на тому, щоб їй дозволили повернутися до Агамемнона, де вона буде в безпеці. Тоді я наказала двом вартовим відвести її до одного зі внутрішніх покоїв і замкнути там. Я проінструктувала чоловіків, аби вони, якщо раптом мій чоловік запитає, відповіли, що Кассандра захотіла відпочити з дороги і що їй було запропоновано найкращу з гостьових кімнат, яка, здається, їй сподобалася.