А потім я стояла на самоті біля вхідних дверей палацу, дивлячись, як під'їжджають нові й нові ряди колісниць, як знову й знову лунають викрики привітання та захвату, як мій чоловік усоте оповідає ту саму історію черговому натовпу чоловіків, які скучили за його переможним усміхом, за його дружніми обіймами, за його призабутим голосом.
Зараз мені знадобилося все, чого мене вчили. Я не говорила і не рухалася. Я не махала й не усміхалася. Я дивилася на Агамемнона так, начебто він був богом, а я – лише комашкою, недостойною навіть його присутності. Зараз я мусила тільки чекати. Одне-єдине слово попередження від якогось старійшини чи їхніх друзів – і все могло фатально змінитися. Я уважно за ними стежила й розуміла, що вони не мали жодного шансу заговорити. Агамемнон безсоромно вихвалявся тим, як зумів уникнути всіх небезпек. Зараз ніхто не зміг би його перекричати. Проте, що довше він залишався серед чоловіків, то вільніше та розкутіше вони почувалися, то більш небезпечними для мене ставали. Я подумала, що, коли найближчим часом він не облишить їх і не зайде до палацу, хтось із них обов'язково прошепоче йому на вухо про небезпеку. Одного-єдиного слова буде достатньо. Він має поруч усіх своїх людей, зараз вони сміються і вихваляються своїми рабами, але вмить можуть узятися за мечі.
Я стояла й спокійно дивилась, а коли Агамемнон повернувся до мене і рушив до входу в палац, і його лице було обвітреним, але радісним і відкритим, освітленим приязною усмішкою, тоді я зрозуміла, що перемогла.
— Кассандра,– сказала я,– попросила ванну та ліжко, щоб відпочити перед сьогоднішньою вечірньою учтою. Із нею побуде Електра і декілька інших жінок.
— Так, це добре,– відповів Агамемнон.
На кілька секунд його обличчя затьмарила якась тінь, але потім воно знову прояснилося.
— Я так довго чекав на цей день,– сказав він.
— Для тебе вже все приготовано,– сказала я.– Кухарі вибиваються з сил. Ходи зі мною до наших внутрішніх покоїв. Я наказала наповнити для тебе ванну. Я приготувала чистий одяг, і коли ввечері ти сядеш за святковий стіл, тріумф буде повним.
— Кассандрина кімната мусить бути поруч із моєю,– сказав він.
— Я розпоряджуся, щоб так і було,– відповіла я.
— Саме її попередження надали мені люті в останніх баталіях,– пояснив Агамемнон,– без неї нам би не вдалося здобути такої величної перемоги. Те, що ми виграли останні бої, є частково і її заслугою.
Він так захопився розмовою, що заледве помічав, куди ми прямуємо. І знову я боялася, що одне необережне слово, один підозріливий звук або погляд можуть його зупинити. Але навколо не було нічого й нікого, крім його власного голосу, що в подробицях розповідав мені про битви та здобич, яка ще має надійти зі щойно завойованих земель.
Коли ми нарешті ввійшли до кімнати, де чекала наповнена ванна, я знала, що не треба його торкатися чи обіймати. Час для подібних речей уже минув. Тепер я була тільки його служницею, котра допомагає роздягтися, роззутися, перевіряє температуру води. Незвичайним було тільки те, що я відчула легку тінь жадання, дивлячись на оголеного Агамемнона, котрий стояв посеред кімнати і говорив не змовкаючи. Колись він був вродливим. Я відчула тінь колишньої ніжності до нього, й вона, ця задавнена ніжність, а точніше те, що мій настрій міг так разючо змінитись, а значить, і його поведінка теж могла несподівано стати інакшою – усе це змусило мене зрозуміти, навіть чіткіше, ніж раніше, необхідність рішучих дій. Я згадала, як швидко він може зробитися підозріливим. А варто лише одній-єдиній підозрі спасти йому на думку, Агамемнон миттєво зрозуміє, що не дуже мудро з його боку було дозволити привести себе до цієї кімнати, де він голий і вразливий залишається зі мною наодинці, зовсім без охорони.
Я планувала дочекатися кінця купання, коли він попросить рушника, щоб витертися, та зараз я вирішила не зволікати. Я дочекалася миті, коли Агамемнон повернувся до мене спиною. Хітон із вплетеними в нього чарівними нитками висів на вбитому в стіну гачку. Коли мій чоловік однією ногою стояв у ванні, я обійшла його ззаду й накинула йому на плечі зачаровану тканину, міцно оповивши його тіло, немовби намагаючись захистити його від якоїсь небезпеки. Ніж було заховано між складками мого одягу.
Я побачила, що він намагається пручатися та закричати. Однак старовинна магія спрацювала, і він не міг ні рухатися, ні видобути з себе жодного звуку. Я вхопила Агамемнона за волосся й відтягла його голову назад. Потім я показала йому свій ніж, спочатку піднісши до його очей, а коли він сіпнувся всім тілом, устромила вістря в його шию, прямо під вухом. Я не хотіла одразу ж перерізати артерію, тому повела лезо трохи вбік, а потім натиснула сильніше й повела ножем до іншого вуха, перерізаючи йому горло так, аби кров потужними поштовхами з характерним булькотінням виливалася йому на груди та стікала до ванни з водою. А потім він упав. Усе було скінчено.
Я тихенько пройшла коридором і спустилася на поверх нижче, де, як ми й домовлялися, ховався Еґістус зі своїми людьми.
— Я це зробила,– прошепотіла я.– Він мертвий.
Після цього я пішла до власних покоїв і наказала вартовим не дозволяти нікому до мене входити, крім Еґістуса.
За декілька хвилин увійшов Еґістус, аби повідомити, що й Електру, й Ореста супроводили до безпечного місця.
— А Кассандра? – запитала я.
— Що ти хочеш, аби з нею зробили?
Надійшла моя черга всміхатись.
— Хочеш, аби я це зробив? – запитав він.
— Так, хочу.
Вона прибула до нас у славі й пишноті, а зараз геть безславно бігла палацом, шукаючи Агамемнона, й вигукувала якісь малозрозумілі пророцтва, на весь голос волала, що з ним сталося щось страшне. Еґістус ішов за нею повільним кроком. Запримітивши Кассандру, я спокійно провела її до ванної кімнати, де вона побачила голе тіло мого чоловіка – голова лежить у скривавленій воді. Доки вона стогнала та ридала, я подала Еґістусові ніж, яким убила Агамемнона, й показала, що йду звідси, залишаючи йому закінчити справу.
Я повернулася до своєї кімнати. Я знайшла собі чистий одяг і приготувалася до запланованої святкової учти.
А далі вже мусив діяти Еґістус. Як і було обіцяно, п'ять сотень його озброєних послідовників спустилися з гір. Щойно стемніє, він проведе їх прямо до палацу. Вони оточать будинки старійшин і не дозволять їм зустрітись один із одним раніше, ніж вони сядуть за наш святковий стіл. А інші його послідовники охоронятимуть привезених Агамемноном рабів і решту здобичі.
Вояків, які повернулися сьогодні з моїм чоловіком, вітатимуть фанфарами та святковою учтою в одному з великих залів палацу. На них уже чекають смачні наїдки й міцне вино. Коли ж ніч уже буде в розпалі й вони сп'яніють і розслабляться настільки, що не помітять, як двері великої зали буде замкнено, Еґістусові люди оточать їх і чекатимуть свого часу.
Спочатку бранці подумають, що сталася якась прикра помилка, й кричатимуть, аби їх випустили. Коли ж двері відчинять і вони вийдуть у нічну прохолоду, щоб випорожнитися чи щоб упевнитись у власній безпеці, от тоді їх і візьмуть. Буде зовсім неважко позв'язувати їх одного за одним і відвести туди, де тримають рабів. А вже з першими променями сонця й раби, й солдати помарширують звідси під конвоєм Еґістусових людей.
За горами, розповів Еґістус, лежать кам'янисті землі, що їх необхідно очистити для того, щоб можна було посадити виноград і фруктові дерева. На це піде декілька років. Ми із ним вирішили, що більшість рабів і солдатів лишатимуться там під суворою охороною, але тих із солдатів, яких буде ідентифіковано як близьких друзів або відданих послідовників Агамемнона, повернуть сюди якнайшвидше. Ми знайдемо серед них таких, що зможуть оповісти нам усе про щойно завойовані землі й назвати імена людей, залишених моїм чоловіком намісниками. Вони, як ніхто інший, знатимуть, у який спосіб консолідувати народи, що приєдналися до нас унаслідок військових дій. Вони вірно служитимуть нам під нашим захистом, прямим керівництвом і пильним наглядом.